Проект «Wordyssey». Сьома країна, сьомий перекладач: Арбен Дедя (Падова, Італія).
|
Команда проекту «Wordyssey» наразі подолала у мандрах більше 12 000 км (12 284 км), що майже дорівнює середньому диаметру нашої планети (12 742 км)! З Албанії (Башкім Шеху, м. Тірана) вірші вірушили у Італію, до поета, перекладача та лікаря-кардіолога Арбена Деді. Арбен Дедя (Arben Dedja, Тірана, Албанія, 1964) - поет, прозаїк, перекладач та лікар-кардіохірург. Закінчив Медичну школу (1988), брав участь у резіденції з дослідами у загальній хірургії (1994) в університеті міста Тирана. З 1999 року він живе в Італії і, після отримання ступеня Кандидата наук на факультеті педіатрії в Університеті Падуї, вирішив перейти від клінічної кар'єри до дослідницької роботи у різних біомедичних відділеннях Університету Падуї. Наразі Арбен Дедя працює в галузі трансплантації органів, кардіохірургії, лікування стовбурових клітин та імунології. У своєму альтернативному житті він опублікував дві поетичні книги в Албанії, а третю - в Італії. У 2011 році він дебютував зі своєю першою книгою оповідань. Арбен також опублікував п'ять книг поетічніх перекладів в Албанії: вибрані вірші Умберто Саба, Мирослава Голуба і Сільвії Плат, повне зібрання віршів Гвідо Кавальканті і "Пісні невинності і досвіду" Вільяма Блейка. Мови перекладу: албанська, італійська, чеська, англійська. Переклади Арбена Деді для проекту “Wordyssey”: Маріанна Кіяновська — українська поетеса, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик та літературознавець. Член Національної спілки письменників України. 1997 року закінчила філологічний факультет Львівського університету. Координатор Львівського осередку Асоціації українських письменників. Dittico (dedicato a Milosz)
se la città dove tutto ebbe inizio fosse solo città paese e non un punto di fuga non un mucchio di fotografie di facce uomini senza facce se il vento se la neve se gli olivi e i limoni se il caffè e il vino se tutte queste che senza eccezione la metà del libro nasconde non avessero lasciato chiazze sulla pelle sul pavimento per esempio mentre trasciniamo le ombre se il passato fosse trascorso soltanto o più che trascorso più di così allora il poeta sarebbe stato soltanto poeta o più che poeta più che semplicemente colui che sale e scende su e giù su e giù e così via la morte come un sole tra le linee come anche dietro e un uccello sapiente non starebbe più nel nido o nella gabbia nella barba o negli occhi nella mano o nella bocca ma da qualche parte là dentro all’interno verso il più intimo camminando incapace di volare decollerebbe posandosi poi e così via Сергій Жадан — український письменник, перекладач та громадський діяч. Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України, учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори. Amore fino alla morte
Ti ricordi quella casa un po’ sospetta? Lì abitavamo zombie disperati. Un inizio di saliscendi, sonno tra le sedie nelle vasche da bagno, delle squallide notti d’albergo, ora la tua mano sul mattone nudo, il suo tepore, il suo spessore, vero mattone di fango. Ricordi il vecchio? C’imbattemmo per le scale. Appiattito al muro per farci passare, rigido come cadavere, sguardo diffidente negli occhi sporgenti. Seguendoti in ogni movimento abbagliato dallo splendore delle tue luminose caviglie di porcellana nelle colonne di luce e di polvere dalla grazia delle tue ginocchia che sprigionavano calore. Il poliziotto che volle allora vederci era sospettoso e diffidente quando domandò: “Com’è possibile? Un mese! Un intero mese! Senza notare la sua scomparsa? Che non si faceva vivo? Da un mese? “No, veramente!”, mi giustificai, “era il più bel mese della mia vita”. “E la puzza?”, insisté. “Non era strana la puzza?” “No. E perché?”, risposi. “Talvolta la vita puzza”. “Morì nel letto, sapete? Sopra la vostra testa? Soffocato nel materasso steso per terra. Per poco vi gocciolava il soffitto”. Allora alla finestra cominciò l’indescrivibile estate, la radio trasmetteva notizie amare se fossi lì lì per morire, la morte mi avrebbe sorpreso ascoltando le notizie. Afferrasti il mio cuore quando voleva fermarsi e di nuovo l’hai imboccato di speranze affinché iniziasse a battere ancora sotto la tua mano. Cosa dice colui che si gira per guardarti? Cosa può dire chi ti guarda? Di amarti fino alla morte. Ti amerò fino alla morte. La soccorreremo per potersi alzare o c’inabisseremo nel buio di grotte e gallerie. Tu continua, zombie, scricchiola le ossa, Celebra la morte, suona il tuo banjo sgangherato. Canta quel che conosci meglio di chiunque altro. Il tempo non ci riduce a schiavi, la nostra canzone lo scaccia. Sgorga felice nel cavo della mano l’amore con cui di giorno in giorno abbiamo coltivato i fiori delle nostre tombe. Богдана Матіяш — поетеса, редактор, літературний критик. Навчалася в Національному університеті «Києво-Могилянська академія». 2004 року закінчила магістерську програму «Філологія. Історія, теорія літератури та компаративістика». У 2004-2008 рр. була аспіранткою кафедри філології. Добірка віршів «Твоя любов проста й усміхнена» увійшла в антологію «Метаморфози. Десять українських поетів останніх десяти років». Перекладає з польської й білоруської мов. Редактор видавництва та часопису «Критика». Представник київської редакції часопису «Український журнал» (Прага). У 2010 році отримала нагороду від Союзу Українок Америки та Фундації Лесі та Петра Ковалевих за збірку «розмови з Богом» *** coloro che amano si commuovono guarda che belli che sono timidi come la prima luce dell’alba fiduciosi come i colombi coloro che amano guarda come sono generosi con che tenerezza accettano quel che li capita davanti guarda le loro mani colme di tesori quella pelle quegli occhi la limpida gioia nel beato sorriso la calma la pace di una leggera brezza d’estate coloro che amano sono come i delfini veri monelli che balzano dall’acqua e centinaia di volte schiudono gli anelli delle onde luce spargendo intorno ci insegnano la gratitudine per quel che c’è e non c’è nel mondo ci insegnano dolcemente e con fiducia di avvicinare gli altri senza ostinazione per poi arretrare come nel crepuscolo la luce si spegne lenta l’uccello zittisce come l’acqua della terra scorre e sgorga ancora Остап Сливинський — український поет, перекладач та літературознавець. У 2000 році закінчив Львівський університет, після чого чотири роки навчався в аспірантурі при кафедрі слов'янської філології. 2007 року захистив кандидатську дисертацію на тему «Феномен мовчання в художньому тексті (на матеріалі болгарської прози 60-90-х років ХХ століття)». Співупорядник перекладної українсько-білоруської поетичної антології «Зв'язокрозрив». Qualcosa lì davanti era sempre in luce
Qualcosa lì davanti era sempre in luce – e non era un piolo, né un segnale di deviazione, né un riverbero di fuoco, né un fanale, dimora di nessuno, nemmeno la caccia o la guerra di qualcuno che perdurerebbe in questi luoghi, né uomo o animale, né albero rinsecchito per cadere nel suo purgatorio, indistruttibile come l’anima nel corpo lucente, né invito o allusione, non qualcosa di solidale con noi che siamo senza scampo, qualcosa di sconsolato se siamo inconsolabili di scoraggiante per quanto capitoliamo scoraggiati davanti alla sconfitta. Sorda a preghiere e mutui scongiuri, in guerra come in pace, non per questo con meno inquietudine se il nostro silenzio di più dura. Così tanto illuminato per i piccoli prìncipi continentali e per coloro che giù per le scale si susseguono. Miopi e prudenti come madri invecchiate. E nessuna speranza, questo succede spesso, non c’è nessuna speranza, così è. Олег Лишега — український поет, драматург та перекладач.Перша його книжка під назвою «Великий міст» з'явилася у 1989 році, а вже через рік вийшла друком збірка «Оповідок давнього Китаю». У 1997—1998 роках Лишега відвідав Пенсильванський університет, отримавши стипендію Фулбрайта. Лишега — перший український поет, якого було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад. Canto 555
Finché non è troppo tardi: spacca il ghiaccio con la fronte! Finché non è troppo tardi: spacca il ghiaccio con la fronte! Passagli attraverso, vai! Che il meraviglioso mondo di nuovo si incontri con te! La carpa è proprio il contrario, affanna negli abissi, si tuffa qua e là. La carpa è lì da prendere prima o poi. Ma tu sei un uomo e non appartieni alle reti. Le carpe sono altra cosa: interi secoli in frotte. Tuffarsi in cumuli di sabbia, paurosi e bui per ricomparire nell’altro estremo. Ma il nostro tempo, non è da sempre inseguito? Un’aletta striscia l’altra... è andata! Ti senti abbandonato? Ma sei un uomo! Non diventare codardo: dai guai ne uscirai ogni volta. Finché non è troppo tardi: spacca il ghiaccio con la fronte! O tu, immenso, spezzato, meraviglioso nuovo mondo! 2 серпня, 2013 року. Бортовий журнал проекту «Wordyssey». Стартує культурно-перекладацький проект під назвою Wordyssey. Проект «Wordyssey». Перша країна, перший перекладач: Богдан Задура... Проект «Wordyssey». Друга країна, другий перекладач: Іштван Ковач... Проект «Wordyssey». Четверта країна, четвертий перекладач... Проект «Wordyssey». Шоста країна, шостий перекладач: Башкім Шеху (м.Тірана, Албанія). |
