Перші відгуки глядачів після прем єри вистави Та не однаково мені… за творами Тараса Шевченка

Перші відгуки глядачів після прем'єри вистави «Та не однаково мені…» за творами Тараса Шевченка.

 Андрій Пермяков, енергетик, поет

Центральний образ вистави – трагедія, пережита українським народом. Це потрібно показувати.  Але  мені хотілося б позитивного фіналу, який надихав би на перемоги та давав надію на щасливе життя в майбутньому.

Валентин Ляхов, працівник банку

Емоції від містерії перевершили очікування! Вразила атмосфера на сцені, мелодика  чудових українських пісень і, як ніколи, актуальний на сьогоднішній день зміст віршів Тараса Шевченка! Сподіваюсь, що ця вистава матиме довге життя на сцені і посяде чільне місце в репертуарі театру.

Світлана Ніколіна, політик

Феєричне видовище, у якому вдало поєднане музичне оформлення, акторська робота, пластика. Для мене це новий досвід у пізнанні Шевченка, це справжній Тарас, а не просто роздуми на тему «я і Шевченко», свідками яких ми часто стаємо під час традиційних урочистостей.  Зрештою, виставу потрібно дивитись, вона того варта.

Катерина Щербаченко, редактор

Що я чекаю від вистави у театрі? Сучасного підходу до мистецтва. Глядач бажає дивитись постановки на актуальні теми, які хвилюють його тут і сьогодні. Події навколо нас знову і знову нагадують нам вічну тему «Ревізора» чи пророчу силу творів Шевченка. Геніальність режисера – в умінні адаптувати твори до сучасного глядача, щоб із новою силою пролунали слова «Та неоднаково мені...».

Євген Васильєв, викладач, художній керівник молодіжного народного театру

Як на мене, вистава виявилась значно важливішою подією, ніж чергова – навіть вельми успішна – прем'єра. Це був своєрідний акт єднання всіх тих, кому «не однаково» не лише життя й творчість Кобзаря, але й те, що відбувається на його Батьківщині (на жаль, частково «на нашій, не своїй землі») нині. Вразило й те, що це відчуття народжувалося вже у фойє. Адже тих людей, які слухали кобзаря й лірника, роздивлялись виставки вишиванок і світлин, хотілося просто обійняти! Сама ж вистава вразила особливою інтонацією, а її основною барвою я б відзначив стриману, навіть епічну велич. Володимир Петрів зумів відкрити і у без того багатогранному рівненському театрі нову важливу й водночас складну і тонку лінію розвитку – це театр поетичний.

Олександр Харват, фотохудожник, видавець

Постановка досить оригінальна й особливо актуальна саме у ці складні для України дні. Тут немає гри одного актора. Це вистава всього колективу театру, який на сцені є символом народу. Драматично, й сумно в кінці. Вистава вкотре відкрила для мене Шевченка. Переконався, що він справді геній! І в цьому заслуга режисера та акторів. Вважаю, що з постановкою варто виїхати в інші міста України, щоб люди поглянули на Тараса, як на пророка. Бо останнім часом політики його надто монументалізують ...

Андрій Матвіїв, журналіст

Володимир Петрів мужньо візуалізував у виставі увесь той крик душі Шевченка, що стосувався політичних подій в Україні у XVI столітті. Рівненський театр змусив глядача визначитись із своїм ставленням до багатьох речей: української політики, української історії, людських трагедій. Саме така необхідність когось надихне, когось – пригнітить, когось – остаточно роздратує. Але саме це і є театр – коли внутрішні роздуми важливіші за попкорн, а особисті емоції – цеглина у побудову власного світу…

Катерина Анікіна, студентка

Поетична містерія «Та не однаково мені...» неймовірно прониклива, сприймала її наче оголеними нервами, бо страшні події описані Шевченком, відтворюються на теренах України і по цей день. Окремо хотілось би подякувати режисеру – кожен рух, кожне слово, кожна деталь яскраво читалася і змушувала серце то тужливо стискатися, то шалено битися.

Павло Бенедюк, архітектор, викладач

Вистава дійсно вражає, попри те, що їй притаманний легкий «ефект дежавю» – багато традиційних художніх ремінісценцій не покидають сцену. Це чи не єдина серед постановок  нашого театру, в якій режисеру вдалося повністю зреалізувати  авторський творчий задум. Мінімалістичність сценографічних форм, ідейність та змістовність, драматичність, майже бездоганне музичне оформлення, все емоційно спрямоване на глядача. Попри велику кількість задіяних акторів, їх присутність на сцені не обтяжлива  – настільки сильні їх образи, і в якийсь момент здається, що дух Великого Кобзаря очікує за кулісами і от-от має з’явитися перед публікою для містичної кульмінації.

Ігор Колесник, перекладач

Дорогою з театру думав, наскільки актуальною і своєчасною виявилась вистава. Праві були ті, хто називав слова Шевченка пророчими: «Було колись в Україні – ревіли гармати...». Було колись в Україні – свистіли кулі над головами мирних людей і у мирний час... Здається, що збувається майже все, про що писав Великий Кобзар. Різні почуття лишає вистава – і сльози навертаються від гіркої актуальності чи не кожного її слова, і радіти хочеться, що ми, українці, ще живі, що не забули слово Великого Тараса. Вірю у те, що «...на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде син, і буде мати, і будуть люде на землі!».