Михайло Старицький. Талан

Присвячується вельмишановній артистці Марії Костянтинівні Заньковецькій

(Уривок)

Драма в 5-ти діях і 6-ти обмінах

Із побиту малоруських акторів

Дійові люде:

Марія Іванівна Лучицька - молода драматична актриса; говорить по-українському чисто, а по-руськи де-не-де помиляється.

Палажка - стара бабуся, її няня; убирається по-міщанськи.

Антон Павлович Квітка - панич з багатої фамілії в Малоросії.

Олена Миколаївна Квітка - його мати, стара уже пані.

Степан Іванович Безродний - середніх літ пан; спочатку антрепренер; а далі помічник режисера.

Юрій Савич Котенко - теж середніх літ; драматичний актор; спочатку режисер, а далі антрепренер.

Марко Карпович Жалівницький - середніх літ актор.

Роман Михайлович Лемішка - старий суфлер.

Маринка - дочка його, 17 літ, годованка Лучицької.

Катерина Григорівна Квятковська - молода актриса, теж на перші ролі, більше співочі.

Кир Іванович Гирявий - помічник режисера.

Ганна Михайлівна Кулішевич - молода актриса на ролі молодиць і жвавих баб.

Рябкова, Богданиха (молоді дівчата, хористки).

Романчук - лікар із земських, старий уже, з сивими бачками.

Андрій Віталійович Антипов - редактор газети.

Авраам Семенович Юркович - репортер, молодий хлопець. В розмові трошечки чути єврейське.

Гаша - ключниця при дворі в пані Квітки. Придзигльована, молода ще.

Парикмахер, машиніст, робочий, лакей при гостиниці, хорист 1-й і 2-й, студент 1-й і 2-й, молодь, хористка 1-а і 2-а і хор.

Діється в наші часи* (*90-і роки минулого століття.). Між другою і третьою дією проходить півроку; між третьою і четвертою - шість місяців, між четвертою і п'ятою - три тижні.

ДІЯ ПЕРША

Чорна сторона за коном. З лівого боку від актора йде навкоси ряд уборних; видко тільки двері, а першої уборної й середину, що пишно обставлена: килими, дорога мебель, свічадо. З правого боку - кінці лаштунків. Середина - вільний для акторів і їх виступів прохід. Вдалині йдуть сходи вгору. Усюди награмсано купи приставок, декорацій і іншого. Самий кін іде поза лаштунками вправо; туди виступають актори і тудою ж надходить в антрактах і публіка. При піднятті завіси темнувато, а потім ясно.

В И Х І Д І

Гирявий, машиніст, двоє робочих, хористка перша і друга, хорист перший, а потім Маринка. Метушня на кону. Робочі тягнуть приставки. Газовщики засвічують рампу, софіти. Хор мовчки піднімається по сходах. Друга уборна відчинена. Парикмахер то вбіга, то вибіга. До третьої уборної надходить Квятковська і зачиняється.

М а ш и н і с т (вгору). Оддай! Ще! Правіше трохи! (Робочому). А ти куди?

Р о б о ч и й. За пригорком.

М а ш и н і с т. Чого ж ти річку поцупив? Он дубка отого тягни та підіпри осокою.

Г и р я в и й (мечеться то за лаштунки, то в уборні). Проворніш! Ламповщикі! Софіти світи! Не повисипалися, чи що? (За лаштунки). К бісу те небо, село спускай!

Х о р и с т п е р ш и й (кричить згори). Гар-де-робщик! Го-го!!

Г и р я в и й. Чи ти не сказився? Публіка вже йде!

Х о р и с т п е р ш и й. Такі чоботи отой всучив, що й палець не влазить.

Г и р я в и й. Гукни мені ірода! А!! (Побіг і знов стріча парикмахера). А що, сьогодні вночі устругнемо стукалку?

П а р и к м а х е р. Та в мене і гуде, і стріля...

Г и р я в и й. Пусте! А я з реквізиту прихвачу та, може, й управляючого.

П а р и к м а х е р. Ото б діло! (Входить у 2-у уборну).

К о т е н к о (голос з 2-ї уборної). Готово?

Г и р я в и й. Зараз. (Робочим). Гей, гав не ловіть! (До хористок, що йдуть поуз). Проворніш!

Х о р и с т к а п е р ш а (підходить). Одпустіть мене!

Г и р я в и й (назад руку), Оправдательні документи?

Хористка кладе бумажку.

Гм! На три дні! (Голосно). Швидше! Швидше! Дзвоню! (Біжить і деяким хористкам щось шепче).

М а р и н к а (підбіга до 1-ї уборної). От, замок!

Г и р я в и й (до неї). А пані Лучицька скоро?

М а р и н к а. Зараз, тільки ось принесу... (Ввійшла в 1-у уборну і почала діставати речі).

В И Х І Д ІІ

Ті ж і Котенко.

К о т е н к о. Що? Готово?

Г и р я в и й. Ту ж мить; дзвоню! (Робочим на бігу). Духом! (Дзвонить).

К о т е н к о (стука в 3-ю уборну). Пустіть!

К в я т к о в с ь к а (голос). Я в льолі...

К о т е н к о. Хе-хе-хе! Розчудеснійше!

К в я т к о в с ь к а (голос). Одійдіть-бо! Гетьте!

К о т е н к о (підгляда). Гм-гм!.. (Тре руки). Так швидше ж, пора! (Підходить до кону). Чого баряться?

Г и р я в и й. Готово! Дай третій! (Дзвонить).

Музика починає за лаштунками тихо грати.

К о т е н к о. А як збор?

Г и р я в и й. З приставними...

К о т е н к о. А... (Чуха потилицю). Своєю шкурою чужі боки латаємо! Сказано, багатому чорт і дітей колише.

Г и р я в и й. Він має втрати...

К о т е н к о. Брехня!

Г и р я в и й. Сам підраховував книги, - вірте!

К о т е н к о. Певно, той одбира, таранкуватий?

Г и р я в и й. Хто його зна? По книгах чисто, а все втрати, збитки... Страшенні розходи!

К о т е н к о. Скажіть!

Г и р я в и й. Управляючий претендує, що первий персонаж бере по чотири свічки при газі і що коньяк та закуски на реквізит ставляться...

К о т е н к о. Скажи тому чорту рябому, щоб він до сцени не плутавсь, бо я його і з паном ковтну!

В И Х І Д III

Ті ж і Юркович.

Ю р к о в и ч (здоровкається на ходу з Гирявим). Здоров! Ну? Що? Як? Папіроски нема? Яка, братику, наклюнулась!

Г и р я в и й. Ну?

Ю р к о в и ч (шепоче на вухо). Найвища школа! (До Котенка). Славнійшому й шановнійшому до самої землі!

К о т е н к о (жме руку). Здоровенькі, здоровенькі!

Ю р к о в и ч. І слава, і честь і хвала! Коло каси бійка, в дверях давка, на гальорці галас... Хороше?? Помічаєте, як мене ваші панії нашрубували, - балакаю!

К о т е н к о. І гаразд.

Ю р к о в и ч (кланяється комусь за лаштунки). Барон!.. Князь... І його превосходительство... ого-го! Браво! Браво!

К о т е н к о. Пора б; перше гребали...

Ю р к о в и ч. І се чудо зробила ваша чудова Маруся Лучицька!

К о т е н к о. Хто? Як? І це ви кажете щиро?

Ю р к о в и ч. Саме щиро.

К о т е н к о. Лучицька б то світ перевернула?

Ю р к о в и ч. Вона, своїм талантом надзвичайним...

К о т е н к о. Коли отаке провадить який-небудь дурноголовий плахітник, то йому і бог простить; а коли нісенітницю торочить все ж таки чоловік освічений, який орудує і пером, - так мене злість бере... Лучицька! Що вона одна варт? Обставлю я її штурпаками, то й не пізнаєте! Комік і ансамбль - всьому голова, всьому сила!..

Ю р к о в и ч. А-а! По-ні-маю: ансамбль, комік - вірно! Ансамблева дружня гра... чудо... прелість! Звичайно, розуміється... Коли кругом талани... такого багато... Цілий квітник таланів...

К о т е н к о. Та ви чоловік розумний... Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всі кричали: де це ви таку дохлятину вискіпали?.. А я пробачив, що в тім дранті є вогник. Скільки серця порвав, скільки душі потратив, а таки розворушив жар і видув вогонь! Тепер-то всі тішаться, а нікому і в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої праці світові не видко, ми, як кроти, під землею риємось та добуваємо камінь блискучий... І спасибі ніхто не скаже...

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди... Ми всі дивуємось... ми, малороси...

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божків подавай, а старих - під лаву! Та ще надто коли новий божок у спідниці! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжній талан, де всьому ділу основа, - а вона і собі за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсім справедливо... Ви мені просто розплющили очі... Це зовсім вірний і оригінальний погляд... Я проводитиму... Тільки треба за афіші погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивіться тільки холодним оком, то і талану у Лучицької як кіт наплакав; от у Квятковської природного живця більше...

Ю р к о в и ч. А знаєте, я і сам помічав...

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як оті хвальби нищать талан, псують людину! Просто - погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, - і вже у неї в голові замакітрилось, уже до неї й на козі не під'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, - вона самородок, вона сама навчить кожного... і пішла, і пішла... Та замість того щоб вгору, та вниз! А тут іще оті безпері... А! гнав би просто усіх! Треба ж розрізняти розвите дерево, яке не боїться ні дощу, ні сонця, од пуп'янка...

Ю р к о в и ч. Знаєте, ваші думки - їх просто низати на золоту глицю: ми теж сліпі, нам проводаря треба...

К о т е н к о. Конечне. Ходім до моєї уборної... Коньячку пропустимо...

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.

В И Х І Д IV

Ті ж і Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вибіга, жартливо). Ось і я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очі сліпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку осліпли, та других і не добачаєте...

Ю р к о в и ч. Коли та сліпить, так панна геть вийма очі... і підеш старцем навіки...

К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допіка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу... і що мені нічого не личить... що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. І ви такі несправедливі? Ай-ай-ай! Не вірте йому - ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голівці). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к о в с ь к а. Трясти - фе! А любити - цяцяно! У, яка я щаслива, як мені весело! (Б'є в ладоші, крутиться і пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж ніяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квіточка, аж страшно! (Проходить і перешіптується з Гирявим).

К о т е н к о (підходить до Квятковської). А ви таки справді гарнесенькі, славнесенькі (гладить їй руку) і мені дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очі). Дядя ще й закохається?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте... А коли закохаюсь - і душу свою за вас положу... І Катруся оттак піде вгору...

К в я т к о в с ь к а. Аж сукні буде тра надтачати?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! І на те буде рада...

К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лізла на граба, а грабок реп - і баба геп!

К о т е н ко. Не бійтесь - грабок надежний; другі швидше гепнуть, а ми стоятимем!

Ввіходять в 3-ю уборну.

Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справді: ти там нашрейбуй і про мене, що мов і сякий і такий...

Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!

Виходять.

В И Х І Д V

Кулішевич і Квітка.

К в і т к а. Нема, нема її; я вже забігав сюди...

К у л і ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в і т к а. А як слаба?

К у л і ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане...

К в і т к а. Борони боже! І як ви так спокійно?

К у л і ш е в и ч. А що ж мені - на мур дратись чи землю їсти?

К в і т к а. Та за неї і під колеса вагона...

К у л і ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу... це вже вибачайте!

К в і т к а. Та хоч би провідали, що і як?

К у л і ш е в и ч. Скажіть на милість! У його болячка, а я собі печену цибулю ложи!

К в і т к а. У мене душі нема...

К у л і ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде - надивитесь... А коли під п'яти пече, то біжіть та й провідайте...

К в і т к а (зітха). Я до неї невхожий...

К у л і ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в і т к а. Та... сливе... те...

К у л і ш е в й ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в і т к а. Не знаю... ми перше... добре знайомі були... але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа...

К у л і ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини... А я думала... Хіба той?

К в і т к а. Хто? Що?

К у л і ш е в и ч. Нічого! Все будете знать - рано постарієтесь.

Кв і т к а. Скажіть-бо, голубочко!

К у л і ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в і т к а. Ріднесенька! Одкрийте мені очі... Я сліпий... я божевільний!..

К у л і ш е в и ч. Та нічого!.. От намігся! А раді б були, коли б зглянулась?

К в і т к а. Сказився б!

К у л і ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

К в і т к а. Не до жартів, не до жартів мені.

К у л і ш е в и ч. Бідненький! (Показує на Маринку, що біжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в і т к а. Ага, ага! (Біжить догнати).

К у л і ш е в и ч (вслід йому). Смали, смали халявки, вскочиш і в лабети!

В И Х І Д VI

Ті ж і Котенко та Квятковська.

К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлівно, і прибиратись пора.

К у л і ш е в и ч. Не бійтесь, я й так гарна.

К о т е н к о. А як покришку перемінимо, під другу підете?

К у л і ш е в и ч. Дивлячись під яку: інша так накриє, що й дихати нікуди! (Входить в 4-ту уборну).

К о т е н к о (підходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досі нема?

К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бідних, і контракти, і штрафи, а для неї - нема!

К о т е н к о. Для мене всі рівні.

К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви підсипаєтесь з жарту, а я й мізинця для вас супроти Марусі не варт - тій і ролі найкращі, і уборна перва, і все... падам до ног! Бо боїтесь.

К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.

К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!

В И Х І Д VII

Ті ж і Гирявий.

Г и р я в и й (вискакує весело). Я тутечки!

К о т е н к о. Оповістіть - першою йде драма.

Г и р я в и й. А я на водевіль...

К о т е н к о. Тридцять раз вам казав: при драмі водевіль на кінці.

Гирявий кинувся. Квятковська фиркнула і втекла.

В И Х І Д VIII

Котенко і Жалівницький.

Ж а л і в н и ц ь к и й (на порозі 2-ї у борної). Слухайте, Савичу, ще Марії Іванівни нема?

К о т е н к о. Мені нема діла: мусить бути по контракту о сьомій годині; іначе – штрафі

Ж а л і в н и ц ь к и й. Та чудні ви які! Хто з нас по контракту приходить? Всяк - по афіші.

К о т е н к о. Афіша бреше: водевіль завжди по драмі.

Ж а л і в н и ц ь к и й. По руських трупах, а в нас - зроду.

К о т е н к о. А я так хочу, і мені ти не указ! (Піднімає тон).

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так оповістіть перше, то й знатимем, а коли афіша брехлива, то ваша вина.

К о т е н к о. Не вчіть мене! Ще молоко на губах не обсохло!

Ж а л і в н и ц ь к и й (підходить). Що-о? Кричать здумали?

К о т е н к о (упавшим тоном). Я так... од природи... У мене такий голос... Що ж, мене поставлено режисером.

Ж а л і в н и ц ь к и й. Так коли ви режисер, так не робіть бешкету! (Заходить в уборну, грюкнувши дверима).