Жартівливі й танцювальні пісні

ОЙ ЯРОМ-ДОЛИНОЮ

Ой яром-долиною
Косив козак драбиною,
А я сіно громадила,
Сім кіп хлопців принадила.
Ой на гору бичуючи,
А із гори гальмуючи,
Іще буду громадити,
Щоб ще більше принадити.
— Ой мамо, до лишенька —
Купи мені женишенька!
Ой мамо, не скупуй,
Та хорошого купуй!
Люблю, мамо, того Гриця,
Що на конику вертиться,
Набік шапочка, як мак,—
Мій орел, мій козак!
— Ой, доню, доню, доню,
Жаль мені тебе буде,
Жаль мені тебе буде,
Як чоловік бити буде.
— Ой мати, мати, мати,
Тобі того не знати.
Буде бити, любити
І хороше водити.

ОЙ ВЖЕ ЯК МЕНІ ДОКУЧИЛИ

Ой вже як мені докучили
Чорні брови і кучері.
Ой під лісом, дубиною
Косив ячмінь сокирою,
А дівчина громадила,
Козаченька принадила.
— Ой козаче чорновусий,
Чого ж в тебе жупан куций?
— Мене ж дівка підпоїла
Та й жупана підкроїла.
Ой дівчина Кулина
Поїхала до млина.
Зачепила сухий пень
Та й стояла цілий день.

КОЗАЧЕНЬКУ ГАРНИЙ

Козаченьку гарний!
Не ходи до Ганни;
Ходи до Марусі —
На білі подусі.
А в Марусі-дусі
Чотири подусі,
А п'ята, маленька —
Сама молоденька,
А шоста перина —
Сама чорнобрива.

НА КРИЛЕЧКУ СТОЯЛА

На крилечку стояла,
Брівоньками моргала:
— Сюди, хлопці, до мене,
Чорні брівоньки в мене.
— Цур-пек тобі з ними,
Як ти маниш нас ними...
— Якби я не манила.
То я б боса ходила;
А то я хлопців маню —
І в черевичках ходжу:
І в чорних, і в червоних,
І в красних — сап'янцьових.

ІВАН МЕНЕ, МОЯ МАТИ

Іван мене, моя мати,
Іван мене полюбив;
Іван мені, моя мати,
Черевички купив!
Купив мені черевички
За цілого п'ятака,
Щоб я йому рано й вечір
Вибивала тропака.
Очеретом качки гнала
Підсковзнулась — та й упала;
За те ж мене мати била,
Щоб я хлопців не любила.
А я хлопців не любила
Тільки Петра та Данила,
Стецька, Грицька та Романа.
Федька, Митька та Степана!
Ще ж любила й Опанаса,
Що танцює підскрипаса,
А за Гриця під кінець
Побив мене панотець.
Обійшла я кругом хати —
Ніде Йвана не видати;
Я ж не буду обідати,
Щоб Івана одвідати.

ОЙ ВІДКІЛЬ ТИ, ДІВЧИНО

— Ой відкіль ти, дівчино?
— З Могильова.
— Ой чия ти, дівчино?
— Ковальова.
— Ой чому ти не йдеш заміж?
— Ой пішла б я давно заміж,
Так ще коса не виросла.
— А я знаю таке зілля,
Що виросте до весілля.
На вулиці не була,
Конопельки терла,
Не бачила Василя —
Трохи я не вмерла!
А в нашого Василя
Вишивані рукава,
Вишиваний комірець —
І сам парень молодець.

ПО САДОЧКУ ХОДИЛА

По садочку ходила,
Поламала вишні,—
Пошли, боже, миленького
Та під мої мислі:
Щоб люлечки не курив,
Табаки не нюхав,
Чужих жінок не любив —
Тільки мене слухав.

ОЙ НА РІЧЦІ ТА НА ДОЩЕЧЦІ

Ой на річці та на дощечці,
Там дівчина та хлюпощиться,
Полощиться, обливається,
Білим милом вимивається,
В черевички обувається.
— Дивітеся, чоловіченьки,
Які в мене черевиченьки —
Оце ще мені панотець покупив,
Щоб хороший молодець полюбив,
А панчішки паніматка дала,
Щоб хороша я паняночка була.

ОЙ ПРОДАЛА ДІВЧИНА ДУШУ

Ой продала дівчина душу
Та купила козакові тютюну папушу *. (* Папуша — низка тютюнових листочків)
Папушу за душу купила:
Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина юбку
Та купила козакові люльку.
Люльку за юбку купила:
Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина сало
Т. а купила козакові кресало.
Кресало за сало купила:
Вона його вірно любила.

Ой продала дівчина корсет
Та купила козакові кисет.
Кисет за корсет купила:
Вона ж його вірно любила.

Та продала дівчина лини
Та купила козакові штани.
Штани за лини купила:
Вона його вірно любила.

ЯКБИ ТІЇ НЕ ТИНИ ТА Й НЕ ПЕРЕТИНКИ

Якби тії не тини та й не перетинки!
Ходив би я до дівчини щодня, щогодинки.
Якби тії не тини та й не перелази,
Ходив би я до дівчини в день по чтири рази.
Ой ішов я через тин, через три й городи.
Заплутався в гарбузину та й наробив шкоди.
— Добривечір, старі люде! А що з того буде?
Виплутайте з гарбузини і шкоди не буде.

ЧЕРЕЗ ВУЛИЦЮ — ТО Ж КУМА МОЯ

Через вулицю — то ж кума моя,
А в куми дівча — то ж душа моя.
Я з тією кумою розкумаюся,
З куминим дівчам повінчаюся.
Ой дам же попу пшениці копу,
Щоб мене звінчав з куминим дівчам.
Копа пропала — любов не брала,—
Бодай же попа трясця напала,
Щоб його трясла півтора року.
Щоб з його витрясла пшениці копу.

ДА ВЖЕ ТРЕТІЙ ДЕНЬ

Да вже третій день,
Як я мичку пряла.
І сердита, і лиха —
Не бачила жениха.
А як його побачила,
Я ж йому оддячила.
І кивнула, і моргнула,
До серденька пригорнула.

ОЙ У ПОЛІ НИВКА, В КІНЦІ МАТЕРИНКА

Ой у полі нивка, в кінці материнка,
Там дівчина жито жала, сама чорнобривка.
Ішов козак дорогою: «Добривечір, женче!»
Дівка стала, одгадала: «Здоров, здоров, серце!»
Та вже ж тая слава по всім світі стала,
Що дівчина козака серденьком назвала.
Ішов козак дорогою, долиною димно;
Ішов козак з-за могили, з-за могили видно.
Із-за тії могилоньки орел воду носить,
Матусенька свого сина вечеряти просить.
— Ой вечеряй, моя мати, коли наварила,
А я піду на той край, де дівка Марина.
— Ой Марино, Мариночко, що ти наробила?
Кличе мати вечеряти — вечеря немила.
Ой у полі жито, жито половіє...
На козака худа слава — робити не вміє.
Ні робити, ні прибити, жати не зігнеться.
До дівчини, до чорних брів щовечора шлеться.
Ой хоч шлися, хоч не шлися, хоч назад наймися;
Та заслужи пару коней ще й пару жупанів.
Тоді шлися до чорних брів, до чистих рукавів.

ЛУГОМ ІДУ, ЛУГОМ ІДУ, РОЗВИВАЙСЯ, ЛУЖЕ

— Лугом іду, лугом іду, розвивайся, луже!
Сватай мене, козаченьку, люблю тебе дуже!
— Коли б же ти, дівчинонько, трошки багатенька,
Взяв би тебе за рученьку, повів до батенька.
— Ой коли б я, козаченьку, трошки багатенька,—
Наплювала б я на тебе й на твого батенька.
— Ой коли б ти, дівчинонько, тоді заміж пішла,
Як у степу, край дороги, яра рута зійшла.
— Ой коли б ти, козаченьку, тоді оженився,
Як у млині на камені кукіль уродився!
Пішов дощик дрібнесенький, яра рута зійшла,—
Ще дівчина літ не дійшла, та вже заміж вийшла.
Пішов дощик дрібнесенький — кукіль не вродився, —
Старий козак, як собака, то ще й не женився!

А В СУСІДА ХАТА БІЛА

А в сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила,
А у мене ні хатинки.
Нема щастя, нема жінки.
А вже сусід жито сіє,
У сусіда зеленіє,
А у мене ні орано,
Іще й жито не сіяно.
Із сусідом молодиці,
Із сусідом і вдовиці,
Ще й дівчата поглядають,
Що сусіда всі кохають.
Мене одна полюбила
І рученьку заручила,
Після в вічі так сказала,
Що я тебе не кохала...
Сідлай, хлопче, ти гнідого,
А сам сідай на другого;
То поїдем, погуляєм.
Сусідоньки одвідаєм:
— Будь здорова, сусідонько!
Люба моя дівчинонько!
Ой яка ж ти гарнесенька,
Як сніжочок, білесенька!
— Сядь, козаче, не юртуйся,
Коли хочеш — поцілуйся,
Напою тебе ситою *, (* Сита — розчин меду.)
Не зломисли надо мною...

ЯК ДО ТЕБЕ ХОДИТИ, ТЕБЕ ВІРНО ЛЮБИТИ

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе батько лихий, в тебе мати лиха.
— Батька дома немає, він у корчмі гуляє.
Таки, серце, ходи, таки вірно люби,—
Кохаймося обоє, ой серце моє! * (* Повторюється після кожних трьох рядків.)

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе братик лихий, в тебе братик лихий.
— Я ж братику догожу — коня в стайні вивожу.

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе сестра лиха, в тебе сестра лиха.
— Я ж сестроньці догожу — гарно косу зачешу.

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе собаки лихі, в тебе собаки лихі.
— Я собакам догожу — шматок м'яса положу.

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе брами скриплять, в тебе брами скриплять.
— Я ж їм, серце, догожу — шматок сала положу.

— Як до тебе ходити, тебе вірно любити,
В тебе миші руді, в тебе миші руді.
— Коли мишей боїшся, на воротях повісся,—
Таки згинь-пропади і до мене не ходи!

ЯК ВИЙШОВ Я НА ВУЛИЦЮ, ПРОСЯТЬ МЕНЕ СІСТИ

Як вийшов я на вулицю, просять мене сісти.
Дають мені бараболю нелуплену їсти.
Я на тую бараболю скоса поглядаю,
На полиці варенички — я на них моргаю.
Виїм, виїм варенички, виїм варяниці,
Переверну макітерку в сінях на полиці.
Нехай же тим вареничкам прелихая трясця,
Нехай же та макітерка на другий день здасться.

Я ІЗНИЗУ НА ПІЧ ЛІЗУ

Я ізнизу на піч лізу —
Аж по хаті луна йде,
А хто ж мене вірно любить,
Той на печі знайде.
— Піди, сину, до криниці
Та напийся водиці,
Та напийся водиці —
Будуть любить молодиці.
— Я, мати, воду пив,
Я умивався,
Перестала та любить,
Що я женихався.

КАЗАЛА СОЛОХА: «ПРИЙДИ, ПРИЙДИ»

Казала Солоха: «Прийди, прийди».
Казала небога: «Прийди, прийди!
Щось дам, щось подарую!»
Пішов до Солохи у понеділок —
Нема Солохи, нема небоги — поле барвінок.
Пішов до Солохи та у вівторок —
Нема Солохи — пішла верстов сорок.
Пішов до Солохи у середу —
Нема Солохи, нема небоги — пасе череду.
Пішов до Солохи та й у четвер —
Нема Солохи, нема небоги та й і тепер.
Як пішов я та й у п'ятницю —
Нема Солохи, нема небоги — поле ячницю *. (* Ячниця — ячмінь.)
Як прийшов до Солохи та й у суботу —
Нема Солохи, нема небоги — пішла у роботу.
Як прийшов до Солохи та й у неділю.
Дала Солоха сорочечку білу.

ОЙ ЗДОРОВ БУВ, ІВАНЕ

— Ой здоров був, Іване!
— Помагайбі, мосьпане.
— Куди їдеш, Іване?
— На ярмарок, мосьпане.
— А що везеш, Іване?
— Копу дівчат, мосьпане.
— А почому, Іване?
— По мільйону, мосьпане.
— Що так дорого, Йване?
— Бо хороші, мосьпане.
— Що знов везеш, Іване?
— Копу хлопців, мосьпане.
— А почому, Іване?
— По п'ятаку, мосьпане.
— Що так дешево, Іване?
— Бо ледачі, мосьпане.
— Що знов везеш, Іване?
— Копу бабів, мосьпане.
— А почому, Іване?
— Візьми даром, мосьпане...

МАРУСИНО-ДІВЧИНО

— Марусино-дівчино!
Пусти на ніч ночувать.
— Пан приїде, буде знать.
— Поставимо сторожі
На чотири сторони.
Стороженька уснула,
Пан приїхав — не чула.
Увійшов пан у кімнату,
Став Марусі питати:
— Марусино-дівчино,
Що в конюшні за шум?
— Я ж тобі кажу, мій пане,
Що наїхали улани,—
Наїхали улани
Із чужої сторони.
— Марусино-дівчино,
Що в постелі лежить?
— Я ж тобі кажу, мій пане.
Прийшов старець до хати,—
Прийшов старець убогий,
І безрукий, безногий.
Я ж тобі кажу, мій пане,
Даймо ми йому коня,—
Даймо ми йому коня
І сто рублів срібла.
Через хату рачки ліз,
Через сіни котився,—
На коника схопився.
На коника схопився,
З Марусею простився.

ЧИ Я В МУЖА НЕ ЖОНА, ЧИ НЕ ГОСПОДИНЯ

Чи я в мужа не жона, чи не господиня:
Сім день хати не мела, сміття не носила. —
За що ж мене, муже, б'єш? За якії вчинки?
Чи я тобі не напряла за рік три починки...
Да не сама пряла — кума помагала.
Кумі дала миску пшона і три куски сала.
Да ие сама пряла — були й помічниці:
Та за сіль, та за хліб, та за паляниці.
Ой ти п'єш, мене б'єш... Може б, я й робила.
Накупив веретен — нема мотовила.
В печі дрова не горять, так я підпалила
Та тобі, недовірку, борщу наварила.
Де я зросла, де ти зріс? Докупи нас лихий зніс!
Ані я, ані ти не вмієм робити.
Ой ти п'єш, мене б'єш... Розпитаймось за що?
Ох і я, ох і ти — обоє ледащо!

НАЩО МЕНІ ЖЕНИТИСЯ

Нащо мені женитися,
Нащо мені жінка?
Іще така попадеться,
Як в Сидора Зінька.
Вона його за чуб смиче,
Бідний Сидір гірко плаче.
Як заставе — по-курячій
Сидір кодкудаче.
Хоч не схоче, то сміється,
Аж піт з лоба ллється:
Йому зовсім не до сміху,
А звелить — сміється.
Покіль Сидір не женився,
Були в його гроші,
А як Сидір оженився —
Капшук спорожнився.
Бо у жінки щонеділі,
Щопразник — то гості:
Прийде піп, прийде дяк,
Прийдуть єгомості.
— Купи плахту, черевики,
Чоботи-сап'янці,
Треба й риби, треба й м'яса,
Ще й того, що в склянці!

І ШУМИТЬ, І ГУДЕ, ДРІБЕН ДОЩИК ІДЕ

— І шумить, і гуде, дрібен дощик іде,
А хто ж мене, молодую, да додому доведе?
Обізвався козак на солодкім меду:
— Гуляй, гуляй, чорнобрива, я додому доведу.
— Не веди ти мене, я сама дойду,
Бо лихого мужа маю, буде бити мене.
Ой не бийте мене і не лайте мене,
Коли ж я вам докучила, то оддайте мене.
Ви оддайте мене да за сербина,
Щоб була я молодая, милосердная.
Ви оддайте мене за волошина.
Щоб була я молодая і хорошая.
Набік, хлопці, набік, хлопці, бо чорт мужа несе,
Як побачить мене з вами, його трясця розтрясе.
— Ти куди, ти куди, чоловіченьку?
— До куми, до куми на всю ніченьку.
Бо він хлопець невеличок у батюшку вдався,
Низом, низом подався, в коноплях сховався.
— Гей, дівчата, молодиці моргають на мене:
— Прийди, прийди, хлопче, звечора до мене.
Я ж маю переходи, маю з чоловіком,
Як застане, буде бити, збавить мені віку.

ОЙ ЩО СЕ ЗА ЖАЛЬ УЧИНИВСЯ

Ой що се за жаль учинився,
Що комарик на мушенці поженився?
Да взяв собі жінку невеличку,
Що не вміє прясти, ні білити,
Ні хороше комарика поводити.
Як полетів комаричок в чисте поле,
Сів комаричок на дубочку.
Спустив ніженьки до долочку,
Прихилив головоньку до листочка.
Ой де взялись буйні вітри —
Сюди-туди дубиноньку сколихнули,
Взяли того комарика, ізопхнули.
Як упав комаричок на помості —
Розбив, розламав свої кості.
Прилетіла мушенька по йому жалкувати,
Ой де би того комарика поховати?
— Поховаю комарика в чистім полі,
В чистім полі, край дороги;
А там майстрики майстрували —
Комарикові труночку збудували,
Золотими гвіздочками оббивали,
Взяли того комарика заховали.
Туди купчики приїжджали,
Комареві ніженьки увидали.
— Ой що ж то лежить за покійник,
Чи пан, чи гетьман, чи полківник?
— Ой то ж той лежить комарище,
З великого города козачище!
Прилетіла мушенька по йому жалкувати,
Чим того комарика поминати?

ТА ДАВ МЕНЕ МІЙ БАТЕНЬКО ЗАМІЖ

Та дав мене мій батенько заміж,
Та дав мені білу постіль зараз,
Та дав мені горщок сорочок,
Та дав мені наміток черепок;
Дав мені корову рябую,
Дав мені дійницю новую.
До корови треба рано вставати,
Я ж, молода, люблю довго поспати.
Я в середу корову доїла,
А в п'ятницю молоко цідила,
А в суботу кашу варила,
А в неділю милого кормила,
В понеділок ложки помила:
Дивуйтеся, людоньки, збоку,
Яка я хазяйка нівроку!

ПІШЛА МАТИ НА СЕЛО

Пішла мати на село
Гречаної муки добувати,
Гречаники учиняти,
Своїх діток годувати.

Гоп, мої гречаники,
Гоп, мої білі,—
Чогось мої гречаники
На скорині сіли *. (* Повторюється після кожної строфи.)

Наша мати голубочка
Сіє муку з полубочка,
Якби батько був здоров,
Він би муки намолов.

З помийниці воду брала,
Гречаники учиняла,
Гречаники учиняла,
Пеленою покривала.

Молов батько, не віявши.
Пекла мати, не сіявши,
Наїхали паничі —
Гречаники у печі.

Наїхали другії —
Гречаники поїли,
Наїхали копитани —
Гречаники похватали...

ЗАГАДАВ МЕНІ МУЖ, ЗАГАДАВ ЧОЛОВІК

Загадав мені муж, загадав чоловік:
— Вари, жінко, лини, вари, жінко, лини!

Я по хаті — тинини,
Наче варяться лини!

Як загадав мені муж, як загадав чоловік:
— Вари, жінко, карасі, вари, жінко, карасі!

Я по хаті — тарарасі,
Наче варяться карасі!

Як загадав мені муж, як загадав чоловік:
— Вари, жінко, раки, вари, жінко, раки!

Я по хаті — тарараки,
Наче варяться раки!

ОЙ ОДДАЛА МЕНЕ МАТИ

Ой оддала мене мати
Та за недоростка,—
А я того недоростка
Зроду не любила,
Та за того недоростка
Головку втопила.
Чотири неділі до його
Та й не говорила,
А на п'ятую неділю
Стала говорити,
Як би того недоростка
В гості одурити.
— Ой ходімо, недоростку,
В комору новую,
Та дам тобі, недоростку,
Сорочку білую!
Ой запрягай, недоростку,
Коня вороного,
Та поїдем, недоростку,
До батенька в гості,
А в батенька мого
Ввесь двір на помості,
Щонеділі гості.
Ой які ж то гості —
Все зяті та дочки.
Проїхали поле, проїхали друге,
А на трете стали повертати,—
Стала мила недоростка
Із воза спихати.
— Ой устань, устань, недоростку,
Із воза до долу.
Та поїдеш, недоростку,
В зелену діброву.
Прив'язала недоростка
До сосни плечима,
В батьків двір очима.
— Ой їж же ти, недоростку,
Зеленую травку,
Та пий же ти, недоростку,
Холодную воду,
Поки я повернуся
Од свого роду.
Небагато гостювала —
Чотири неділі.
Трохи мого недоростка
Комарі не з'їли;
А на п'ятую неділю
Я додому їду,
Та до свого недоростка
В діброву заїду.
— Ой чи спиш ти, недоростку,
Чи спиш, чи дрімаєш,
Чи мене, молодую,
З гостей виглядаєш?
— Не сплю, не дрімаю.
Та все тебе, молодую,
З гостей виглядаю.
Ой розв'яжи, моя мила,
Та білії руки,—
А вже ж мої білі руки
Набралися муки.
Ой дай мені, моя мила,
Хоть води напиться!
— Чи не будеш, недоростку,
Матері хвалиться?
— Ой не буду, моя мила,
Далебі не буду.
Ой я того гостювання
Повік не забуду.
Вийшла мати воріт одчиняти:
— Чого ж ти, мій синочку,
З личенька змінився?
Чи ти в тестя горілки напився?
Чи чого ти з личенька змінився?
— Ой змінився, матусенько,
В зеленій діброві...
— Ой чом ти, мій синочку.
Давно не хвалився?
— Тим же я не хвалився,
Що поклявся, побожився.
— Ой піди, сину, на ярмарок,
Купи, сину, три нагаєчки:
Та перва нагайка — недоростком звати,
А друга нагайка — із воза спихати,
А третя нагайка — до сосни в'язати.

ОЙ ПІД ВИШЕНЬКОЮ

Ой під вишенькою,
Під черешенькою
Стояв старий з молодою,
Як із ягодою.
І молилася,
І просилася:
— Пусти ж мене, старий діду,
На вулицю погулять.
— А я й сам не піду,
І тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького,
Та й покинути.
Ой не кидай мене,
Серденятко моє!
Куплю тобі хатку,
Іще й сіножатку,
І ставок, і млинок,
І вишневенький садок.
— Я не хочу хатки.
Ані сіножатки,
Ні ставка, ні млинка,
Ні вишневого садка.
Що ставочок висхне,
Що млиночок згорить,
А вишневенький садок
Нам не вродить ягідок.
Що ти старий: «Бухи-бухи!»,
Я ж, молода: «Хи-хи, хи-хи!»
Що ти, старий дідуга,
Ізогнувся, як дуга,
А я, молоденька,
Гуляти раденька.

ОЙ В МІСЯЦІ В ІЮНІ ВИПАЛА ПОРОША

Ой в місяці в іюні випала пороша.
Дід бабу полюбив, бо баба хороша.
Взяв дід бабу за рученьку та повів в садочок:
— Ой ти ж, моя бабусенько, рожевий квіточок!
Взяв дід бабу за рученьку та й повів в світлицю,
Та й посадив на постелі, як ту молодицю.
Взяв дід бабу за рученьку та й повів до броду,
Доглядівся, що погана та й кинув у воду.
Тільки баба вирне, а дід києм пирне,
Доти баба булькотала, поки не пропала.
Ой пішов же дід по мосту та в долоні плеще:
— Ще ж я дідок не старенький, оженюся єще!
Ой пішов же дід по мосту та в долоні ріже,
Оглянеться ж позад себе — баба з води лізе.
— Ой ти ж, моя бабусенько, ой ти ж, моя мати,
Хватай діда за бороду та й ходім до хати.

НАГАДАЛОСЬ ВРАЖІЙ БАБІ

Нагадалось вражій бабі
Молодою бути:
Натикала за намітку
Зеленої рути.
Руто ж моя, руто ж моя,
Руто ж зелененька!
Я ж думала, що я стара,
Аж я молоденька.

ОЙ БОЖЕ МІЙ МИЛОСТИВИЙ

Ой боже мій милостивий,
Переросла дуже, —
Коли б мене той узяв,
Що ложечки струже.
І ложечки й тарілочки
На базар понесу,
Сама себе прохарчую
Ще й додому принесу.

ІШОВ, ІШОВ ДОРОЖКОЮ

Ішов, ішов дорожкою
Та й в ямку попав,—
Любив, любив хорошую,
А погану взяв...

ОЙ ГРИЦЬ НА ТОКУ

Ой Гриць на току,
А я хату мету,
А у Гриця чорні брови —
Я за Гриця піду.

ПРИЙДИ, ПРИЙДИ, МІЙ ХОРОШИЙ

Прийди, прийди, мій хороший,
Скинь чоботи, прийди босий,
Та щоб шпори не бряжчали,
Щоб вороги не гарчали.

ПРИЙДИ, ПРИЙДИ, БОЖЕВІЛЬНИЙ

Прийди, прийди, божевільний
Тепер мені вечір вільний:
Матусеньки нема дома —
Тепер мені своя воля.

НЕ СТІЙ ЗА ВІКНОМ

Не стій за вікном,
Не ворочайся,—
Ввійди в хату.
Здійми шляпу —
Поздоровайся.

НЕ СТІЙ ЗА ТИНОМ

Не стій за тином,
Не махай рукавом,
А як прийде пора —
То я й вийду сама.

ДІВЧИНО, ТИ МОЯ МИЛА

Дівчино, ти моя мила,
За що ти мене била,
Очкур перервала.
Під піл підогнала.

ДІВЧАТОЧКА, ГОЛУБОЧКИ

Дівчаточка, голубочки,
Приголубте мене,
Та наваріть вареників —
Нагодуйте мене!

ОЙ ЧИЙ ЖЕ ТО ДВІР

Ой чий же то двір?
Приточив би я свій:
Там хороша дівчина,
Я вподобавсь до ній.
Коли б не боявся,
То б поженихався,
А то лихо, що боюсь —
Хоть здалека подивлюсь.
Ой чий же то двір,
Що на горі хата?
Там хороша дівчина,
Тільки не багата.
Ой чий же то двір,
Хата на помості?
Сам іду, коня веду
До дівчини в гості.

НЕ ТОПИЛА Й НЕ ВАРИЛА

Не топила й не варила,
Нема дров, ні води.
Прийди, серце, поцілуймось —
Та й на панщину йди.
Я ж не топила,
Я ж не варила —
Пішла по воду,—
Відра побила;
Я ж не побила,
Я постановила,—
З гори покотились,
Так самі побились.

ЇХАВ КОЗАК ЗА СНОПАМИ

їхав козак за снопами,
Сидить дівка під копами;
Він на неї задивився —
В його віз уломився.
— Ой не жаль мені воза,
Коли б дівчина гожа,
А то руда та погана.
Та й то віз поламала.
— Хоч я руда та погана,
Так мій батько багач,—
Сім пар волів на загоні,
На намисті дукач.
— Чорт би убив твого батька.
З твоїм батьком багачем,
Твої воли поздихають —
Ти погана з дукачем!

АНТІН ВОЛИ ПАС

Антін воли пас,
А дівчина бички;
— Постривай, не тікай,
Куплю черевички.
— Бодай тебе куповала
Лихая година,
Як за тебе, вражий сину,
Мене мати била.
Била мене моя мати
Ключем від комори.
Ой за тебе, вражий сину,
Що ти чорнобривий.
Била мене моя мати
Ключем від кімнати,
Ой за тебе, вражий сину,
Що ти не жонатий.
Била мене моя мати
Та ще й буде бити,
Ой перестань, вражий сину.
До мене ходити.
— Ой не перестану,
Поки не достану
Твого личка біленького
Й розкошного стану.

А ДО МЕНЕ ЯКІВ ПРИХОДИВ

А до мене Яків приходив,
Коробочку раків приносив;
А я тії раки забрала
І Якова з хати прогнала.
— Іди собі, Якове, з хати,
Бо на печі батько та мати,
А на полу батькові діти —
Ніде тебе, Якове, діти.
Не пішов же Яків додому,
Та заліз у хижину в солому;
А собаки гавкати стали.
Поки батько й мати устали,
Наробили гомону діти,
Що не можна в хаті сидіти!
Я забрала раки у миску,
Сама пішла спати у хижку,
Аж це туди й батько приходе
І у мисці раки находе.
— Хто з тобою тут женихався,
І хто приніс раки? Признайся!
Поки мене батько питався,
А з соломи Яків убрався.
Через тини та через городи —
Наробив ще батькові шкоди.
— Не приходь же, Якове, ніччю,
Бо буде сторожа під піччю;
Мене батько й мати все лають,
Що тебе ніде не піймають!

ТА ВЖЕ Ж МЕНЕ МАТИ Б'Є

Та вже ж мене мати б'є.
Та вже ж мені лихо є.
А я того не боюся —
До писаря пригорнуся.
Через гору та в контору
До писаря на розмову;
Писар пише, малює,
Повернеться — цілує.
Як писаря не любить,
У писаря гроші є;
Хоч без грошей та хороший —
І так душа пристає.

ОЙ ТИ ЗНАВ, НАЩО БРАВ

Ой ти знав, нащо брав
Таку невеличку,
Мене мати викохала,
Як перепеличку.
Ой ти знав, нащо брав
Таку недорослу,
Мене мати викохала,
Як у саду сосну.

ЧОЛОВІЧЕНЬКУ

Чоловіченьку,
Моя вишенько,
Як ти дома сидиш —
Мені лишенько!
Тебе дома нема,
Мені лиха нема,
А свекрухи не боюсь —
Я й сама молода!

ЧОЛОВІЧЕ МИКОЛАЮ

Чоловіче Миколаю!
Де я тебе поховаю?
Поховаю під мостом
Та накрию хворостом.
Чоловіче Миколаю!
Де я тебе поховаю?
Поховаю під вербою
Та накрию кропивою.
Чоловіче Миколаю!
Де я тебе поховаю?
Поховаю на могилі,
Щоб по тобі вовки вили.

КУДИ ЙДЕШ, ПАНЕ ЙВАНЕ

— Куди йдеш, пане Йване?
— Вуличкою на базар.
Ей, право, далебі,
А чи правда, а чи ні!
— А що везеш торгувати?
— Везу тещу продавати.
Ей, право, далебі,
А чи правда, а чи ні!
А як тещі не продам,
Куплю тещі барабан,
А щоб теща не гуляла
Та в барабана вибивала.

ОЙ ГРАЙ, КОЛИ ГРАЄШ

Ой грай, коли граєш,
Коли чорні брови маєш,
А як такі, як у мене,—
То й не сідай коло мене.

СТОРІНКА АВТОРА