«Колекціонер»: внутрішній світ маніяка

Екранізація роману

Буває так, що старі фільми не поступаються ні в чому новим. До них належить «Колекціонер» «The Collector» (1965). Фільм знятий за романом Джона Фаулза. Ця стрічка була нагороджена призами Канського кінофестивалю (1965), премії «Золотий глобус» (1966) та тричі номінована на премію «Оскар» (1966). Гарною грою відзначилися актори Теренс Стемп та Саманта Еггар. Цей фільм — робота режисера Вільяма Вайлера, який знімав раніше такі кінохіти, як «Римські канікули» (1953) та «Бен-Гур» (1959).

Несмак у мистецтві

Головний герой Фредерік Клегг працює клерком у муніципалитеті, а у вільний час займається колекціонуванням метеликів. Він закоханий у студентку художнього коледжу. Але йому бракує сміливості, щоб з нею познайомитися. Одного разу Клеггу щастить і він виграє велику суму грошей. Після цього він купує будинок у сільській глушині та «приєднує» Міранду до своєї колекції.

Фредерік є психом та маніяком, але не у звичному сенсі цього слова. Він у своїй квартирі не ґвалтує викрадену Міранду. У себе вдома Клегг намагається ставитися до нового «експонату» з трепетом та обожнюванням.

Він не розуміє, що кредит довіри люди заробляють, а силою його неможливо здобути. Любов можливо й можна купити, але точно не ув’язнюючи людину, яка тобі подобається.

Фредерік Клег нагадує мені «людину у футлярі» А. П. Чехова, бо не здатен навіть зрозуміти красу мистецьких творів. До нього не промовляють картини Пабло Пікассо, які подобаються Міранді. І тут справа не у суб’єктивності смаку. Намальовані нею картини для Клегга не є цінними як твори мистецтва. Його не цікавить краса цих картин. А тільки те, що їх намалювала Міранда.

Вона дуже любить роман Джерома Селінджера «Над прірвою у житі» та схвалює бунтарство головного героя твору Голдена Колфілда. Натомість Фредерік це бунтарство не схвалює та пояснює його тим, що малий жив у багатій сім’ї та з жиру бісився. Міранда намагається йому пояснити інші причини такої поведінки хлопця, але ця розмова не нагадує пошук істини у спілкуванні. Для Фредеріка існує тільки його правда, а ті думки, які не збігаються з його баченням світу, - неправильні.

Мертві метелики

Коли колекціонер показує свою колекцію жертві, то цей, чи не єдиний справжній діалог між ним та Мірандою, розкриває його справжню сутність:

А тепер ви додали до своєї колекції мене. Так? Розумієте, що сталося? У вас була мрія, яка зосереджена на мені. Це не любов. Вона нагадує щось подібне до мрії хлопчика, який вступає в період статевого дозрівання. Тільки різниця в тому, що ця мрія здійснилася.
Послухайте мене! Таке би відбувалося часто, якщо б в людей було достатньо часу та грошей.
У всіх є мрії, які не збулися.
Ми всі отримуємо те що можемо. У мене ніколи не було ваших переваг. Мій батько ніколи не був лікарем. Я ніколи не ходив до шикарної школи. Я був просто банківським клерком.
Ви виграли в футбольний тоталізатор. Ваша фотографія була в газетах. Тепер я згадала. Ви б могли так багато зробити. Так багато подорожувати, вчитися, зустріти нових людей. У вас могло би бути прекрасне нове життя. Але це смерть. Ці метелики мертві. Я мертва. Тут все мертве. Ви це любете? Смерть?

Головна героїня відчуває жалість до злочинця, але вона не може його любити. Бо окрім невміння спілкуватися та відсутності бажання зрозуміти інших, Фредерік Клегг вважає, що ось так можна дівчат силоміць змусити жити під одним дахом. Вільний простір інших для нього не має значення.

Коли людина не працює над своїм розвитком, тоді вона стає такою нудною як головний герой. А для спілкування з людьми, не варто бути занудою. Фредерік міг піти шляхом міжособистісного розвитку, але якщо людина є внутрішньо слабкою, то їй залишається тільки насилля як засіб досягнення мети.

Послання сучасникам

Коли дивишся «Колекціонер», то здається що цей фільм підтверджує збільшення кількості Калібанів (негативний персонаж «Бурі» Шекспіра.) Але у фільмі не йдеться про те, що Міранда порівнює Фредеріка Клегга із негативним персонажем цієї п”єси.
Колекціонери перемагають у наш час. Маніяки є з нами поруч, а не десь там, далеко. Це кіно нагадує ось таке попередження. Тому ця книга, як і фільм, застерігає нас від того, щоб ми не стали жертвами кількості, а розвивали свою індивідуальність та неповторність.

Дмитро Тирусь

md-eksperiment.org