Життя Дон Кіхота і Санчо. Есе Міґеля де Унамуно українською мовою
Нарешті в друкарню передали першу книгу з відновленої серії "Українське філософська бібліотека" - з чим себе і вас вітаю. Це монументальний проект і тому, якщо буде здійснюватися силами самого видавництва, просуватиметься надто повільно і руйнуватиме саме видавництво (не хотілося б, щоби після нас залишилося те, що залишилося після мешканців Великоднього острова). Тому найближчим часом Благодійний фонд "Філософський проект" запустить платформу "спільнодруку" і збиратиме кошти на реалізацію програми. Це дасть нам змогу пришвидшити роботу над цим стратегічним для нашої культури проектом.
Ми також потребуватимемо добрих, сумлінних і обдарованих перекладачів і фахових редакторів. Нині вже сформувався невеликий загін штурмовиків-першопрохідців, та нам потрібен цілий Унамунів "батальйон".
Пропоную тут передмову до друкованої нині книги, вона дещо пояснить програмне гасло цілої серії. Ми не випадково обрали саме це видання для початку відновленої серії.
Унамуно, Міґель де. Життя Дон Кіхота і Санчо / Пер. з ісп. Віктор Шовкун; наук. ред. укр. вид. Олександр Пронкевич і Олег Фешовець. — Львів: Видавництво «Астролябія», 2017. — 480 с. [Серія: Українська філософська бібліотека. Том XXІІІ]
З нагоди 80-ліття пробудження Міґеля де Унамуно зі сну
ПЕРЕДМОВА ДО УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ
Есе Міґеля де Унамуно «Життя дон Кіхота і Санчо»можна читати по-різному. Без сумніву — це майстерна, із захопливою стилістикою література. Це й літературна критика, особлива інтерпретація Сервантесового шедевру. Втім, відкриваючи ним відновлену серію «Українська філософська бібліотека», хотів би акцентувати на філософській гідності цього тексту, а в обмеженому просторі передмови — на дивовижно влучному схопленні самої суті філософії, на розумінні того, завдяки чому людина з «бакаляра Саламанкського» чи «якогось іншого університету»1, з дипломованого філософа перетворюється на мислителя.
Філософ, на відміну від ученого, засадничо не може дозволити собі жодної з конвенційних істин і завжди перебуває перед лицем нескінченності. Але тоді єдиною точкою опори для нього стає лише він сам: «Об’єктивні підвалини, кажеш ти? А що це таке? Ти хочеш чогось об’єктивнішого, аніж ти сам?»2. А обставинами, що супроводжують його на шляху, є непевність, випадок і небезпека. Це робить триб його життя близьким до воєнного. Тож, запитавши в стилі знавця воєнної справи і небуденного філософа Карла фон Кляузевіца, яка ж сaме «найшляхетніша з-посеред усіх розумових здібностей» потрібна філософові в його небезпечній мандрівці, отримаємо й відповідь, що — «мужність», проявами якої є «відвага», «віра», «сміливість», «зухвалість»3. З цього стає зрозуміло, чому інший філософ — Фрідріх Ніцше — вбачав у філософові носія «цезаристської» дисципліни4.
Утім, напевно-таки, знайдеться чимало «бакалярів», «каноніків», «дуків» чи ще якихось «сучих синів», що наполягатимуть на óбразові філософа як носієві миротворної культури. Та на це відповім словами нашого Автора, що спільноти, «які стверджують, ніби вони шанують право і служать культурі та миру, є суспільствами, що складаються з фарисеїв»5, неспроможних на «дикунську витівку», якою і є будь-яке чогось варте філософування. А ще додам від себе, що фарисейським блюзнірством чистої води є спроба поживитися на поразці «цезаристських» поривань — коли філософа охоплює «ніч, темна і невидна»6, яку той повинен пережити наодинці. Бо, як сказав колись Ґалеаццо Чано, «у перемоги знаходиться сотня батьків, а поразка — сирота»; бо, на підставі вищезгаданої вихідної ситуації філософа, перемоги для нього не існує взагалі, мир для нього неможливий, лише — короткий нічліг для залагодження життєвих справ; бо він «самотній, вічно самотній», він «залишається на війні», навіть коли інші уклали свій конвенційний мир.
Тому, друже, якщо ти вирішив стати на філософський шлях, тобі варто прислухатися до застереження Міґеля де Унамуно: «Ти не належиш до тих, котрі скніють у нічліжці, ти належиш до батальйону вільних хрестоносців. Чому ж тоді підкрадаєшся до стін нічліжки і намагаєшся підслухати, щo вони там кудкудакають? Не роби цього, мій друже, не роби! Коли ти проходиш поблизу від нічліжки, затуляй собі вуха, промовляй своє слово і прямуй уперед, до Гробу. І нехай у цьому слові бринить уся твоя спрага, весь твій голод, уся твоя туга, уся твоя любов. Якщо ти хочеш жити ними, то живи для них. Але в такому разі, мій бідолашний друже, ти помреш»7.
Олег Фешовець
директор Видавництва «Астролябія»
м. Львів, 14 квітня 2017 року
1 Дивись тут, с. 247.
2 Дивись тут, с. 385.
3 Clausewitz, Carl von. Vom Kriege. — Berlin: Ferdinand Dümmlersche Verlagsbuchhandlung, 1932. — S. 207.
4 Nietzsche, Friedrich. Jenseits von Gut und Böse: Vorspiel einer Philosophie der Zukunft // Nietzsche, Friedrich. Sämtliche Werke: Kritische Studienausgabe in 15 Bänden / Hrsgb. Von Giorgio Colli und Mazzino Montinari. Bd. 5. — Berlin–New York: Walter de Gruyter, 1999. — S. 136.
5 Дивись тут, с. 345.
6 Дивись тут, с. 312.
7 Дивись тут, с. 31.
Олег Фешовець
