Біографія Павла Грабовського
Павло Арсенович Грабовський народився 11 вересня 1864 року в с. Пушкарному на Харківщині (тепер с. Грабовське Краснопільського району Сумської області) в сім’ї паламаря.
Навчався в Охтирській бурсі (1874-1879 рр.) та Харківській духовній семінарії (1879-1882 рр.). На формування світоглядних переконань молодого Грабовського великий вплив справили ідеї М. Чернишевського.
Ще під час навчання в семінарії Грабовський бере безпосередню участь у діяльності харківської групи «Чорного переділу» - народницької організації дещо поміркованішого, ніж народовольці, характеру. В грудні 1882 р. у Грабовського виявлено «бумаги противуправительственного содержания», він був заарештований і виключений з семінарії. Пробуваючи під гласним наглядом поліції, Грабовський до квітня 1885 року прожив у Пушкарному. Починаючи з семінарії, Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості. У червні 1885 року в цензурі розглядалася поема Грабовського «Учительша», написана російською мовою. Поему не було допущено до друку.
У листопаді 1885 року Грабовського беруть на військову службу. Місце дислокації піхотного полку (м. Валки поблизу Харкова) давало йому змогу не втрачати зв’язків із підпільною організацією. Невдовзі як покарання за виступ проти армійського начальства Грабовського чекало переведення до Туркестанського військового округу. Саме на той час жандармерії вдалося розкрити його участь у розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі рядового Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув’язнюють.
У в’язниці Грабовський написав ряд поетичних творів, окремі з яких у зміненому й переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. Тут також створено поему «Текінка», в основу сюжету якої лягла романтична розповідь, почута поетом під час нетривалого перебування в армії. На початку 1888 р. Грабовський був адміністративним порядком висланий на проживання в Іркутську губернію. В цей час молодий поет пише російською мовою вірші «Друзьям», «Молитва», «Многим», віршову хроніку «Из путевых заметок», поему «По Сибири. Из живых впечатлений» (1888 р.), у яких висловлює віру в майбутню перемогу революційної справи.
У дорозі до місця заслання Грабовський знайомиться і здружується з членом народовольскої організації політкаторжанкою Н. Сигидою. Особистість цієї жінки справила велике враження на поета. Восени 1889 р. сталася так звана «карійська трагедія»: Сигида була закатована тюремною адміністрацією, її товаришки на знак протесту покінчили з собою. Подробиці цієї події викладено в одному з нарисів самим Грабовським, а дорогий серцю образ товаришки-страдниці відтворено згодом у цілому ряді віршів.
На засланні 1889 р. Грабовський укладає збірку оригінальних і перекладних творів (названу ним «Перші струни»). Збірку не допустила до друку київська цензура; окремі вірші з неї в переробленому вигляді були включені пізніше до збірки «Пролісок». Тоді ж у зв’язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців Грабовський і його товариші пишуть відомий протест «Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного – третього – арешту. З серпня 1889 р. почалося слідство, що завершилося судом і переглядом судового рішення в сенаті в березні 1892 р. протягом усього цього часу, а після винесення вироку аж до кінця листопада 1892 р. Грабовський перебував в іркутській губернській в’язниці.
Ув’язнення стало переломним моментом для літературної творчості Грабовського. Діставши від знайомих деякі відомості про літературне життя в Галичині, він надсилає вірші в галицькі часописи (перші його твори з’явилися друком у «Зорі» наприкінці 1890 р.), зав’язує листування з І. Франком, трохи далі – з Василем Лукичем, М. Павликом, К. Паньківським. Водночас поет розпочинає велику перекладацьку роботу (переклад першої глави «Євгенія Онєгіна» О. Пушкіна, фрагментів «Фауста» Й.В. Гете, віршів Г. Гейне, народовольця П. Якубовича та ін.), виступає автором кількох нарисів і статей. На цей час припадає й написання на матеріалі місцевих переказів поеми «Бурятка» (1891 р.).
Разом із товаришами Грабовський був засуджений на поселення в найглухіших місцях Східного Сибіру. З початку 1893 до кінця 1896 р. поетові довелося проживати у Вілюйську та населених пунктах Вілюйського округу. Звідти Грабовський надсилав у Галичину оригінальні й перекладні віршові твори, статті й нариси. Це дало можливість підготувати й видати у Львові збірку «Пролісок» (1894 р.), «Твори Івана Сурика» (1894 р.; переклади з російської), «З чужого поля» (1895 р.; переклади світової поезії), «З півночі» (1896 р.; оригінальні поезії та переклади).
Наприкінці 1896 р. Грабовський дістав змогу виїхати в Якутськ, губернське місто, де життя політичних засланців було значно активнішим. Там він уклав збірку перекладів «Доля» (видана у Львові 1897 р.) та збірку «Кобза» (оригінальні твори, переспіви, твори за запозиченими мотивами; видрукувана Б. Грінченком у Чернігові 1898 р.).
У середині 1896 р. закінчився строк перебування Грабовського на поселенні; 1899 р. він здійснює переїзд із Якутська до Тобольська. Цьому місту судилося бути останнім у його житті. Повернутися в Україну, про що він безнастанно мріяв, йому так і не пощастило. За два роки до смерті Грабовський одружився, 1901 р. в сім’ї народився син Борис (став відомим ученим-радіофізиком). Майже весь вільний час поета поглинала низько оплачувана й виснажлива робота (коректор у редакції, писар у ветеринарному управлінні, приватні уроки тощо). Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я, в Тобольську він дуже хворів.
Помер Павло Арсенович Грабовський 12 грудня 1902 року в Тобольську, похований за заповітом поруч із декабристами (могили О. Муравйова, Ф. Вольфа й Ф. Башмакова).
