Ворог Дені Вільнева

Для багатьох відкриттям став останній фільм Дені Вільнева «Той, що біжить по лезу 2049», і не лише тому, що це органічне продовження фільму-попередника і майстерно створений світ кіберпанку, а й через внесення в цей жанр екзистенційного елементу – пошуків людської ідентичності на фоні технічного прогресу. Тонкий психологізм і тема пошуку як такого – чи не основні риси творчості режисера, тож не варто залишати поза увагою його більш ранні фільми, можливо, менш масштабні, але неймовірно цікаві для аналізу.

«Ворог» - фільм, який часто порівнюють із картинами-головоломками Лінча та «Із широко заплющеними очима» Кубрика, та він, безперечно, має власну автентику. Пусті вулиці Торонто, над якими звивається павутина електропровіддя, тривожно-жовта кольорова гама, головний герой, що плутається у своїх відображеннях. Сюжет фільму лише на перший погляд може здатися лінійним, але якщо почати задавати собі питання стосовно значення тих чи інших епізодів, можна зіткнутися з неабиякою складністю встановлення хронології подій. Це оповідь про двійників, до кінця якої починаєш замислюватися – а хто з них «ворог», чи обов’язково хтось із них і чи справді їх двоє. Це зрештою, якщо розглядати фільм у широкому культурному контексті, - й елегантні паралелі до філософії Гегеля та теорії хаосу.

Сам режисер говорить, що це документальний фільм про його підсвідомість. Так, саме темні нетрі психіки найбільше нагадує заплутана структура фільму. Тож це ідеальне полотно для роздумів та інтерпретацій.

Наталя Кідиба