14-09-2019 Всё о кино 318

Звягінцев. Вигнання чи пробудження?

Звягінцев. Вигнання чи пробудження? Автор: Роман Петрицький

Андрій Звягінцев – майстер незавершених внутрішніх діалогів. Це людина, здатна своїми фільмами розчинити навіть найтвердішу кістку, зруйнувати будь-який опір. Ні, режисер геть не нав’язує глядачу власну перцепцію, навпаки – дозволяє прокинутись від сну, скинути кайдани. Звільнитись від нав’язливої думки, що природа бога не доступна людському розуму. Фільм «Вигнання» руйнує стереотипи, кліше, котрими людство так часто користується задля збереження власної гордості: це відкидання знаків звище та неможливість, таким чином, керувати правильним напрямком вчинків.

Якщо старий конструкт християнства «око за око – зуб за зуб» був замінений на милосердя, розуміння, здатність прощати і любити, незважаючи ні на що, то сучасний конструкт моделі християнства – це хижий звір, який висить на руці капіталізму, адже саме поняття «християнство» стало потужним знаряддям гіпнозу та моделюванням інфернальної реформи збоку такої гігантичної надструктури як держава.

Сучасна людина мала б відчути, що вона справді належить до роду homo sapiens, натомість духи голодної пустелі – усі хто стоять на чолі керуючої ланки машини, яка розповсюджує слину нігілізму, перетворюють стале знання «свободи вибору» на міфічну дірку, тому, саме зараз, так важливо пам’ятати, що часи Homo erectus давно минули й ми повинні біологічний інстинкт замінити інстинктом істини. А це не просто віра. За Анаксагором – це розуміння того, що «Розум – бог, і бог – розум.»

Як пояснював сам Звягінцев, фільм «Вигнання» – це реконструкція біблійного сюжету: історії про Йосипа й Марію. Де сучасним Йосипом постає Алекс (Олександр), а сучасною Марією – Віра. Це не просто історія про дітовбивство. Це історія про важкий вибір, який кожен з нас здійснює рано чи пізно стикаючись з подібним. Фільм надзвичайно втягує у власний емоційний вир. Назва стрічки «Вигнання» несвідомо підштовхує до поєднання з іншою роботою режисера «Повернення», але цю назву Звягінцев не зміг зробити іншою, тому що назва «Благовіщення» – була б занадто прямолінійною: [1] «Когда я испугался «Изгнания» (возвращение – изгнание), сразу появилось «Благовещение». Но это было бы совсем в лоб. Ну нельзя давать такой ключ к вещи. Это не ключ, а молот. Изящно говорит об этом Борхес: «Какое слово в условиях загадки не употребляется? Разумеется, отгадка». По-справжньому, він мав рацію, у фільмі надто багато цікавих символів, рухаючись за якими можна відгадати посилання на справжній метафізичне поле дій. Назвавши кінокартину «Благовіщенням», режисер би відкрив глядачу швидкий шлях до розуміння закладених контекстів.

За словами Звягінцева, цей фільм про вигнання кожного із нас: перший план дерева – це початок історії, а останній – вихід із неї. Сад, на пагорбі, засохлий потік, що символізує, що зникло будь-яке життя у цій землі. Ми всі у вигнанні, просто цього не усвідомлюємо, це було ще раніше написано: «Ти в муках народжуватимеш, а ти у поті чолі добуватимеш собі хліб»

Алекс припускається величезної помилки, позбавляючи свою дружину дитини, адже він сумнівається, не може увірувати, піддатись знакам звище. Коли Віра, говорить про те, що вона вагітна не від нього, вона має на увазі геть інше, а саме те, що ця дитина зачата з допомоги духа святого. Флешблек, який режисер здійснює після смерті Віри засвідчує ще раз її позицію, коли вона мовить Роберту: «Це його дитина і не його. Не його в тім значенні, що наші діти – не є нашими дітьми, швидше не тільки нашими, як ми – не є дітьми наших батьків, не тільки їх.». Слова героїні – пряме посилання на те, що ми є дітьми наших батьків, проте все звершується за допомогою космогонічних сил. У даному випадку, такими силами постають боги. Такий собі метафізичний конструктор. Звягінцев вдало використовує християнську концепцію, щоб структурулізувати біблійний мотив у розмірену сучасність. Він актуалізує міф, який тут вже вплетений у тятиву нової історії, інверсивної. Хтось може навіть мовити, переглянувши цей фільм, що біблійні постулати були відкинуті, проте я із посмішкою відповім – навіщо вони тут.

Йосип хотів вигнати Марію, коли дізнався, що вона зачала невідомо від кого, проте пізніше вирішив її просто відправити таємно у певне місце. Бог вичікував цієї миті, попросивши Гавриїла зачекати. Бог перевіряв Йосипа. Коли Йосип намагався цю відправу здійснити йому з’явився янгол, який зупинив його, мовлячи що Марія непорочна, щоб він не робив дурниць. Алекс ж такого янгола не зустрів. Символи були, та розум Алекса був затьмарений. Важливим посиланням до розгадки ребусу глядячу слугуватиме мить, де діти складатимуть з пазлів біблійну сцену: розмову Марії та архангела Гавриїла. Це буде потужний експлікаційний компонент, який майже завершуватиме несказане головними героями.

Звягінцев ділиться з нами ось якою думкою: [2] «Дерзну предположить, что в чреве любой женщины — Спаситель. Вот в чем секрет. Любая зачавшая женщина зачала от духа». Цю думку можна cпростувати, проте неможливо її сприйняти буквально. Що нам залишається, так це приймати на кпини героїв, які уявляють себе богами. Проте, насправді, кожен є певним чином володарем тої чи іншої ситуації, цебто Спасителем, тим Логосом і Творцем Вічності. До прикладу, Хопер виволікає своїми картинами плоть, відчужує її назовні, тим самим затуманюючи клепсидру реальності. Бекон – цю плоть заковує в форми абсурдної відсутності, а Звягінцев – постулює плоть своїх фільмів як реальність спроектовану за найменшої категорії міфу. І після цього лише нівелюється спосіб мислення як провідник до швидкоплинності душі? Аж ніяк ні, після вигнання мало б настати пробудження..

[1], [2] seance. ru/blog/chtenie/master_class_zvyagintsev


Автор: Роман Петрицький


Читайте также