Корона осені, корона смутку й суму...
Корона осені, корона смутку й суму.
Піднебний день, нікуди він не йде.
Піднебний ліс спинив свою задуму,
крізь ту задуму – полум’я руде.
Горить печаль. Нетлінний вічний спокій!
Під небом осені до тиші й світла йдемо...
Над сум хвилин, над всі минулі роки –
все вищає прощальна діадема.