Дніпропетровське
Дніпро потік, Дніпро пішов до себе.
(Відкрита далеч —літо на порі!).
Спадаючи з порогу на поріг,
поніс цей чистий простір небу.
А місто дивиться, і далеч пригортає,
до обрію, до світу дорости.
Високе сонце, золоті літа —
над простором, над всім піднебним краєм.
О місто сонця! Юне серце в тебе.
Палає кров — не вигора.
І пахне літом вічність степу,
зростає день — підсонцева гора.
А там, далеко, кинутий край неба, —
Самарський лівий бік Дніпра.
