Мій спадок літ, ужинок мій печальний!..
Мій спадок літ, ужинок мій печальний!
Ужинок літ — не золото золот.
Зростає досвід з-під омани...
Що мало бути, не збулось.
Що мало бути — не забуто.
Воно крізь тебе вдаль іде...
На полі тім не буде рути!
Навічно там — твій крок, твій день.
Чи ж мій це шлях?.. Спиніть свій гук, органи!
Чи ж мій це день — покрай усіх доріг?..
Згадай свій Край, яким ім‘ям ти званий,
в якому Літі станув на поріг!
Слова мої! Я розминувся з вами.
Це з ваших піль печаль зроста...
Стою один на березі піщанім:
поменшав світ і витекли літа.
Так, пізній час! Вже день — на виднокрузі.
Самотність! Сніг! Зима!
Я не зустрів вас, друзі...
То ж кличу вас!.. А літ моїх — нема.