Грузинська тема у видавничій діяльності Миколи Бажана

УДК 655.4.821.353.1.09](477)

Наталія Черниш,
кандидат філологічних наук, професор Української академії друкарства

Викладено відомості про основні етапи діяльності видатного українського поета Миколи Бажана, спрямованої на встановлення, поглиблення та зміцнення літературних і культурних зв'язків між Україною та Грузією. Проаналізовано його участь у підготовці до друку творів грузинської класичної (зокрема, поем Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі" і Д. Гурамішвілі "Давитіані") та сучасної літератури (збірок С. Чиковані, К. Каладзе, І. Абашидзе), виокремлено оригінальні підходи до видавничого втілення спадщини визначних майстрів слова в контексті літературно-критичного осмислення їхньої творчості. Наголошено на значенні видавничої діяльності Миколи Бажана для взаємозбагачення грузинської та української літератур, подальшого розвитку процесів зближення братніх народів.

Ключові слова:Миколи Бажан, україно-грузинські літературні та культурні зв'язки, перекладацька праця, видавнича діяльність, взаємозбагачення, зближення братніх культур.

Изложены сведения об основных этапах деятельнос­ти выдающегося украинского поэта М. Бажана, направлен­ной на установление, углубление и укрепление литератур­ных и культурных связей между Украиной и Грузией. Проана­лизировано его участие в подготовке к изданию произведе­ний грузинской классической (в частности, поэм Ш. Рус­тавели "Витязь в тигровой шкуре" и Д. Гурамишвили "Давитиани") и современной литературы (сборников С. Чиковани, К. Каладзе, И. Абашидзе), выделены оригинальные подходы к издательскому воплощению наследия известных мастеров слова в контексте литературно-критического осмысления их творчества. Подчеркнуто значение издате­льской деятельности М. Бажана для взаимообогащения грузинской и украинской литератур, дальнейшего развития процессов сближения братских народов.

The article deals with the main periods of the activity of the outstanding Ukrainian poet M. Bashan aimed at the establishment deepening and strengthening of literary and cultural relations between Ukraine and Georgia. We have analyzed this participation of the works of Georgian classical (especially the poems "The hero in tiger's skin" by Sh. Rustavelli and "Davytiana" by D. Guramishvili), and modern literature (collections by S. Chukovani, K. Kaladze, J. Abashydze), distinguished the original approaches to the publishing embodiment of the heritage if prominent masters of word in the context of literary-critical understanding of their creative work. We have also accentuated on the significance of M. Bashan's publishing activity for the mutual enrichment of the Georgian and Ukrainian literature, further development of fraternal nations' drawing together.

Визначна особливість багатьох видатних українських майстрів слова в тому, що вони творять значно більше та ширше, ніж їхня власна літературна сповідь. І якщо в цій сповіді — романах, повістях, поемах — діє не лише заздале­гідь розроблений план, а й чимало надсвідомого, то в тій ширшій діяльності все (або майже все) підпорядковане єди­ній, чітко усвідомленій меті — формуванню та збагаченню національної культури. Завдяки цьому письменник постає діячем загальнокультурним, помітним у багатьох сферах духовного життя суспільства.

Замислюючись над творчим шляхом М. Бажана, не можна не зауважити, що він був народжений стати не лише визначним поетом, можливо, одним із найбільших в україн­ському письменстві ХХ ст.^[1], а й діячем культури в найширшому розумінні цього слова — видавцем, перекладачем, критиком, організатором численних наукових і літературно- художніх видань та оригінальних серій, засновником Україн­ської енциклопедії. А ще — вірним і послідовним прихиль­ником ідеї зміцнення культурних зв'язків між різними наро­дами, збагачення національних мистецьких і літературних традицій та надбань здобутками інших культур, передусім грузинської.

Нагадаємо, що серед найпомітніших традицій україн­ської літератури — втілення заклику великого Кобзаря: "І чужого научайтесь, й свого не цурайтесь". Справді, націона­льну культуру не можна уявити ні без дбайливого збере­ження власних видатних набутків, ні без засвоєння багатог­ранної культурної спадщини інших народів. Розуміння цьо­го відображене й у виданні українських літописних пам'я­ток, що пов'язане з іменем І. Франка, й у створенні П. Кулішем серій перекладів (зокрема, творів В. Шекспіра, Дж. Бай­рона), і в прихильній увазі до літератури народів Сходу, започаткованій в Україні А. Кримським. І. Франко свого часу щиро закликав А. Кримського перекладати поезії Фір- доусі, Гафіза, Сааді та інших, підкреслюючи, що "цим Ви здобудете собі ім'я і пошану в літературі" [3, с. 73]. Відомо, що Панас Мирний, усвідомлюючи важливість перекладу для розвитку української мови, надзвичайно ретельно працював над текстами Шекспірових "Макбета" та "Короля Ліра", наголошуючи, що саме на "добрих перекладах з чужинних літератур виховується не тільки літературний смак читаючої публіки... а й росте й буяє рідна мова" [4, с. 671].

Цілком очевидно, що М. Бажан з притаманними йому впродовж усього життя широтою та масштабом творчих контактів, універсальністю естетичних поглядів, розмаїттям літературних інтересів не міг не продовжити традиції своїх видатних попередників.

Біографія М. Бажана свідчить, що перше знайомство з далекою і романтичною Грузією відбулося у майбутнього поета ще в дитинстві, коли в кавалерійському полку, де служив батько Платон Артемович, з'явився молодий солдат, грузин за походженням, який своїми оповідками та мелодій­ними грузинськими піснями одразу ж зацікавив хлопця і спонукав до мрій про недосяжний, розмаїтий, багатий своєю культурою та традиціями край. Можливо, саме глибокі вра­ження ще з дитячих років пізніше, на початку 30-х років ХХ ст., сприяли зверненню молодого, однак уже відомого літерато­ра до вивчення культури та історії Грузії, а головне — до перекладу перлин класичної і творів сучасної грузинської літератури, єднанню культур братніх народів.

Справді, захоплення М. Бажана як перекладача особ­ливо тісно були пов'язані саме з літературою Грузії. Заува­жимо, що увага до Грузії — загалом давня традиція вітчиз­няних майстрів слова (згадаймо, приміром, Лесю Українку чи П. Тичину). Однак навряд чи хтось інший з українських письменників ХХ ст. приділяв грузинській літературі та культурі такої уваги, як М. Бажан. П. Антокольський згаду­вав: "М. Бажан виявив себе як один з найініціативніших і наполегливих провідників культурного зв'язку між братніми поетами. Його зацікавленість культурою знайшла собі тут новий поживок в історії народів Сходу, в дослідженні їхньо­го епосу. Чи не найсильніший вплив справило на Бажана знайомство з Закавказзям, зокрема з Грузією, з її поезією та героїчним минулим" [5, с. 21].

Хоча зацікавлення М. Бажана художнім перекладом почалося ще з юнацьких років (відомо, що ще на зорі його журналістської праці, у 1923 р. в газеті "Більшовик" було опубліковано перший Бажанів переклад оповідання Л. Мот­та "Срібляста лисиця" [6]), потужний талант видатного майст­ра слова як перекладача яскраво виявив себе саме на початку 30-х років ХХ ст., у доволі складний для нього час, коли після стрімкого творчого злету (публікації таких помітних творів поета, як "Розмова сердець" (1929), "Гетто в Умані" (1929), "Число" (1931), "Смерть Гамлета" (1932) та особливо двох частин поеми "Сліпці" (1930)^[2] [2, с. 317], завдяки ори­гінальності та довершеності стали неординарними явищами тогочасного бурхливого літературного життя України з його гострими ідеолого-естетичними дискусіями та протистоян­нями) настав період важких випробувань та неймовірних розчарувань. Саме тоді заангажована преса розпочала справ­жнє цькування М. Бажана, різко та однозначно засудивши "куркульську естетику" поеми "Сліпці"^[3]. У журналі "Крити­ка" за 1931 р. було вміщено навіть низку відверто наклепни­цьких статей, в яких поета називали "співцем кобзарської і козацької минувшини", "ідеалістом та індивідуалістом", в'їд­ливо натякали на небезпечну "буржуазну орієнтацію" його творчості [8].

Перебуваючи під тягарем несправедливих звинувачень та необ'єктивних суджень, М. Бажан на деякий час відійшов від поетичної творчості та звернувся до перекладацької дія­льності. Політична ситуація (рішуче налаштована літератур­на критика вимагала від поета передусім ідеологічної яснос­ті, однозначної політичної позиції) спонукала його до по­шуків нових напрямів творчого самовираження, а художній переклад із його безмежними можливостями поетичного перевтілення, що вимагав особливого хисту та неабиякої майстерності, давав змогу якщо не уникнути, то бодай на якийсь час відтермінувати прийняття непростого рішення. І. Дзюба пише: "Справжній Бажан "проривається" там, де поетові вдається ухилитися від пресингу політичних імпера­тивів, хай і внутрішньо засвоєних. Насамперед у "культуро­логічних" поезіях, звертанні до духовної спадщини народів СРСР (така тема не випадково стала посідати значне місце в українській літературі — це була форма взаємопідтримки задля збереження свого національного існування), інтерпре­таціях явищ світового мистецтва" [9, с. 13].

Саме на початку 30-х років ХХ ст., переживаючи склад­ний, із глибоким внутрішнім зламом період свого життя, М. Ба­жан знайшов своєрідний творчий прихисток у перекладаць­кій та видавничій праці, пов'язаній з перлиною грузинської літератури — всесвітньо відомою поемою Ш. Руставелі "Ви­тязь у тигровій шкурі". Чому саме ця поема привернула ува­гу перекладача, можемо лише припускати. Однак поет пи­сав: "Небагато є творів, які витримали отаку випробу часу і продовжують збуджувати зацікавлення не тільки у вужчому колі літературознавців або істориків, але й в ширших чита­цьких колах. Ще менше можна назвати стародавніх писань, значення яких для народу ненастанно б зростало, популяр­ність яких повсякчасно б ширилась... Для грузинського народу книга Руставелі вже давно — кілька століть назад — стала справді народною реліквією, гордістю і втіхою"[10, с. 94—95].

Поштовхом стали кілька зустрічей поета у 1929 р. з ві­домими грузинськими літераторами К. Гамсахурдіа, Г. Наморадзе та А. Габунія, у розмовах з якими і виникла ідея пере­класти поему Ш. Руставелі українською мовою. Ось як про це згадує Микола Платонович: "Я почав працю, яку сам визнавав за непосильну, зухвалу, надмірну для моїх скром­них можливостей. Десь з року 1929-го, ще в Харкові, під час зустрічей і бесід з першими своїми грузинськими друзями — Георгієм Наморадзе, Аміраном Габунія, а найбільше — з Конс- тантіне Гамсахурдіа... я почав мріяти про тяжку і відповідаль­ну працю заради того, щоб ознайомити українського читача з незрівнянною поемою Руставелі. Грузинські друзі читали і тлумачили мені строфи, оповідали народні легенди про ньо­го і дали відчути всю глибину народної любові до тієї гор­дості і святині, якою є для Грузії поема про витязя в тигро­вій шкурі. І я наважився перекласти її вступні катрени. Спершу мені допоміг Георгій Наморадзе, людина, що все своє життя подвижницьки присвятила справі грузино-українських літературних взаємин, а потім на допомогу мені в розпочатому мною великому ділі прийшов напрочуд уваж­ний, дбайливий і тихий юнак — Аміран Габунія. Він вчився в Київському кіноінституті, де певний час працював і я. Ми там познайомились, і він запально сказав, що був би радий консультувати мене і потроху вчити грузинської мови" [11, с. 226]. Наступного року М. Бажан розпочав працю над тек­стом та завдяки листуванню познайомився з С. Іорданішвілі, котрий здійснював важливу допоміжну роботу — готував для поета підрядковий переклад у довільній формі, який слу­гував основою віршованих рядків. М. Бажан пише: "В Грузії чудовий знавець Руставелі, філолог, безмежно відданий своєму фаху, безкорисливий, найскромніший зі скромних — Соломон Іорданішвілі — вже закінчував важкий труд ство­рення науково опрацьованого дослівного перекладу великої поеми. Один примірник він надіслав мені, і тільки тоді я зміг вдихнути в себе аромат поеми — аромат гір і лісів, сон­ця і сталі, квітів і диму бойовищ" [11, с. 226].

Поет щиро захопився новим для нього видом діяльнос­ті, кілька разів (зокрема, у 1931, 1934, 1935—1936 рр.) відві­дав Грузію, прагнучи ближче пізнати її багату культуру, національну самобутність, традиції грузинського народу, адже, за його словами, "відчував, що на Україні не зможу довер­шити замислене" [11, с. 227]. Ті подорожі (Хевсурія, Месхе- тія, Кахетія, Імеретія) залишили глибокий слід у долі поета. Так, 1931 р. М. Бажан у складі української делегації взяв участь у першій декаді української культури в Грузії. Там він познайомився з письменником С. Чиковані, з яким його на довгі роки, до 1966 р., коли той помер, зв'язала творча та особиста дружба. М. Бажан називав грузинського поета "найближчою і найріднішою мені людиною... з яким я потім стільки років дружив, стільки пережив і передумав, стільки шляхів і стежок стоптав" [11, с. 227]. Українського і грузин­ського поетів об'єднувала передусім та риса, яку особливо цінував М. Бажан і про яку писав: "Симон, органічно чужий всякому націоналізмові, національній замкнутості, обмеже­ності, шукав і стверджував єдність народів, спільність їхніх волелюбних прагнень, духовну солідарність їхніх передових людей" [11, с. 227]. Власне, саме в родині С. Чиковані та його дружини Маріки в Тбілісі впродовж майже всього 1934 р. поет працював над текстом перекладу поеми Ш. Руставелі, де особисто познайомився з С. Іорданішвілі. 1935 р. М. Ба­жан знову повернувся до Грузії та став учасником урочистої церемонії перенесення праху класика грузинської літерату­ри Важа Пшавели в пантеон письменників і громадських діячів на горі Мтацмінда. Роздуми поета про творчість цього видатного майстра слова, глибоке хвилювання та емоційне піднесення знайшли відображення у відомому вірші М. Ба­жана "Над труною Важа Пшавели". У тому таки 1935 р., 9 жовтня, на творчому вечорі у Тбілісі М. Бажан уперше читав перед грузинською літературною громадськістю урив­ки власного перекладу поеми "Витязь у тигровій шкурі", які одразу ж були схвально сприйняті зацікавленою та при­хильною до українського письменника аудиторією. У наступ­ному 1936 р. М. Бажан здійснив свою давню (можливо, ще дитячу) мрію — мандрівку південною Грузією — Месхетією, батьківщиною Ш. Руставелі. Безперечно, такі поїздки до Грузії, подорожі її віддаленими куточками, а головне — можливість познайомитися з національною самобутністю, традиціями грузинського народу, щастя дихати повітрям батьківщини Ш. Руставелі, відчувати сердечну підтримку і тепло грузинських друзів — все це надихало М. Бажана, який вже у жовтні 1936 р. закінчив роботу над перекладом поеми "Витязь у тигровій шкурі". Поет писав: "Ніколи не зміг би довершити свій переклад Руставелі, коли б не само­віддана допомога товаришів, а особливо Симона [Чиковані] та Соломона [Іорданішвілі]... Кілька разів на тиждень при­ходив Соломон, і ми перевіряли зроблене мною, вчитува­лись, вдумувались у подальші розділи. Соломон не шкоду­вав часу на допомогу мені" [11, с. 229—230].

Презентація першого видання перекладу поеми Ш. Руставелі була надзвичайно урочистою, адже відбулася 27 груд­ня 1937 р. у Тбілісі на ювілейних заходах з нагоди 750-річчя створення "Витязя у тигровій шкурі". Ілюструвала книгу ви­датна грузинська художниця Т. Абакелія, чиї "монументаль­ні, строго і мужньо писані малюнки", "проникливо тракто­ваний портрет Ш. Руставелі" були для українського читача, за словами М. Бажана, "не оздобою, а шляхом до пізнання величі і мужності, барвистості і світлості грузинської поеми" [11, с. 232].

Зауважимо, що величезна натхнена праця, яка, за сло­вами самого поета, "вимагала безоден енергії та еверестів часу"^[4], була завершена у непростий для М. Бажана період — 1937 р., коли він, як і чимало інших знаних діячів українсь­кої літератури, зокрема М. Рильський, знову потрапив під прес звинувачень у націоналізмі та наклепів заангажованої літературної критики. Поет чимраз дужче відчував порож­нечу навколо себе, особливо виразну після публікації статті "Очистити літературний фронт від буржуазно-націоналістич­ного мотлоху". Її автор категорично зазначав: "М. Бажан, поет буржуазно-націоналістичної школи. був активним членом національно-контрреволюційної організації "ВАПЛІТЕ", спові­дував антирадянські ідеї Хвильового, Шумського. Буржуаз­но-націоналістичний романтик в минулому, Бажан не до кінця зламав своє індивідуалістичне нутро й не став поетом народу — творця соціалістичного суспільства". Вирок пое­тові був однозначний, без тіні сумнівів: "Партійна організа­ція мусить рішуче очищати спілку від ворожих людей і їх прихвоснів" [13].

Порятунок для поета прийшов несподівано: у січні 1939 р. було оголошено урядовий указ [14] про перше наго­родження письменників, зокрема й українських. Серед трьох, увінчаних найвищою нагородою, — Микола Бажан (а також М. Рильський і Ю. Яновський). С. Голованівський згадує: "Для всіх, а найперше для самого Бажана, це було повною і приголомшливою несподіванкою... Коли я зустрів його того дня на нашому подвір'ї, він був блідий і розгублений, наче в чомусь завинив. Не дивно — адже після всього, що він чи­тав про себе в пресі, можна було чекати лише найгіршого. І раптом "отой, з дозволу сказати, поет", як висловився про Бажана один із найзаповзятіших борців проти нього, одер­жує урядову нагороду!

Про те, як це сталося, розповів на зборах тодішній го­лова Спілки письменників України О. Корнійчук. З'ясувалося, що в списку представлених до нагороди Бажана не було — недавня критика ще тяжіла над його іменем. Але перед за­твердженням списку Й. Сталін раптом згадав, що чув, буцім в Україні хтось добре переклав поему Руставелі "Витязь у тигровій шкурі", а таку важливу роботу треба, мовляв, як слід відзначити" [15; 16].

Це було наче повернення із небуття, за яке М. Бажан завдячує насамперед своїй перекладацькій праці над шедев­ром грузинської літератури.

Висока урядова нагорода кардинально позначилася на долі поета, дала йому змогу повернутися до повнокровного творчого життя. Так, упродовж 1937—1940 рр. Микола Пла­тонович натхненно працював над антологією "Поезія Радян­ської Грузії" (вона була видана у 1939 р.), перекладав твори А. Церетелі, готував до друку збірку власних перекладів віршів С. Чиковані, яка побачила світ у київському видав­ництві художньої літератури 1940 р. Він відвідав м. Кутаїсі, де у червні 1940 р. грузини урочисто відзначали 100-річчя від дня народження А. Церетелі, та презентував грузинській літературній громадськості нову книгу власних перекладів віршів класика. Ця подорож, як й інші поїздки до Грузії, залишила глибокий слід у душі поета, що засвідчує, зокрема його вірш "На руїнах Кутаїсі", написаний під враженнями мандрівки містом.

Однак М. Жулинський неоднозначно оцінює цей етап життя М. Бажана: "Микола Бажан неохоче, але вимушено і, до речі, з властивою йому образною майстерністю, зі збере­женням індивідуальної поетики вростає в жорсткі канони естетики соцреалізму, але це не убезпечило поета від загро­зи репресій. Мабуть, головна причина такої несподіваної реа­білітації полягала не в політично кон'юнктурній трилогії "Без­смертя", не в культовому одописанні, величанні "людини у сірій військовій шинелі", навіть не в тому, що до 750-річчя "Витязя в тигровій шкурі" у 1937 році М. Бажан видав цю поему у перекладі українською мовою, а передусім тому, що Сталінові, Комуністичній партії потрібні були талановиті поети, прозаїки, драматурги в кожній із союзних республік для уславлення тоталітарної системи і демонстрування розк­віту літератур народів СРСР" [2, с. 394].

У роки Великої Вітчизняної війни, коли М. Бажан, як і багато інших українських літераторів, перебував на фронті — очолював редакцію газети "За Радянську Україну!", що від Києва до Сталінграда і назад до Харкова долала фронтові шляхи, грузинська тема не втратила для нього своєї важли­вості. Саме в цей непростий час він доклав багато зусиль для наближення і глибшого розуміння українськими чита­чами постаті та творчості іншого великого поета Грузії — Давида Гурамішвілі, який похований на українській землі. У серпні 1942 р. на відзначення 150-річчя смерті грузин­ського майстра слова радіостанція ім. Шевченка, що знахо­дилась у м. Саратові, транслювала на тимчасово окуповану територію України цикл передач про Д. Гурамішвілі, актив­ним учасником яких був М. Бажан. Можливо, саме тоді і виник у поета задум щодо перекладу поеми цього класика грузинської літератури "Давитіані", здійснений дещо пізні­ше, вже у повоєнні роки. Микола Платонович згадував: "На­пучуваний Павлом Тичиною, я переклав обидві поеми ("Давитіані" та "Лихоліття Грузії". — Н. Ч.) і вірші Гурамішвілі. Переклав, як міг, як зумів, розуміючи, що неспроможен, хоч докладу всіх зусиль, відтворити всю міць, виразність, музичність грузинського оригіналу" [17, с. 140].

Вельми активною була участь М. Бажана у зміцненні україно-грузинських літературних зв'язків і в 50-ті роки ХХ ст. та пізніший період його громадської і видавничої діяльності. Справді, у непростий для себе час кінця 40-х років, коли під тиском незворотних обставин поетові довелося поступитися власними переконаннями (нагадаємо, що саме тоді з'явилася в українській пресі його заангажована стаття, в якій вся українська історична наука поставала ніби в кривому дзер- калі^[5]), М. Бажан знову починає шукати своєрідний творчий прихисток та нові можливості самовираження в інших на­прямах — редакційно-видавничій, перекладацькій, літератур­но-критичній праці, що набувають широкого розмаху після звільнення поета з високої урядової посади заступника го­лови Раднаркому УРСР (1947) та особливо після розгортан­ня демократичних процесів "хрущовської" відлиги. У цей період життя України суттєво змінюється та оновлюється, у суспільстві й літературних колах "починає духовно випрос- товуватися не один пригнічений талант". Ці слова певною мірою стосуються і М. Бажана, який одразу поринув у актив­ну громадську та творчу роботу: він очолив Спілку пись­менників України (1953—1959), розгорнув тісну співпрацю з відомими київськими та московськими видавництвами, редколегіями авторитетних українських літературно-худож­ніх журналів і численних серійних видань.

Серед найважливіших тем для М. Бажана означеного періоду — грузинська. Наведемо лише кілька фактів, які яскраво виявляють увагу поета до Грузії, її видатних пись­менників, до зміцнення літературних контактів між народа­ми, показують натхненну працю М. Бажана-перекладача над перлинами братньої літератури. Так, 1949 р. поет став одним з ініціаторів урочистого вшанування на Україні пам'яті Д. Гурамішвілі та як голова відповідної державної комісії спільно з Д. Косариком (який, зокрема, ще 1940 р. віднайшов могилу поета) доклав чимало зусиль для встановлення місця похо­вання класика грузинської літератури у Миргороді та відк­риття там надмогильного пам'ятника. У 1950—1952 рр. світ побачила низка перекладів М. Бажана з грузинської мови: це передовсім перлина грузинської літератури — поема Д. Гурамішвілі "Давитіані" (1950), задум якої, як ми зазначали раніше, з'явився у поета ще у воєнні роки; вибрані поезії С. Шаншіашвілі (1951); поема С. Чиковані "Пісня про Дави­да Гурамішвілі" (1952); збірка творів А. Церетелі, які не увійшли до складу довоєнних видань. Восени 1952 р. М. Ба­жан надовго оселився в Грузії у Боржомській долині, цілком віддавшись роботі над поемою Д. Гурамішвілі "Давитіані", до якої він написав також і вступну статтю, та іншими тво­рами видатного майстра слова. У цей час він бере участь в урочистостях з нагоди відкриття меморіального музею та встановлення пам'ятника Лесі Українці у м. Сурамі, де поетеса завершила свій життєвий шлях.

Фактично до останніх років життя М. Бажана поєдну­вала з київськими та московськими видавництвами худож­ньої літератури тісна співпраця, що мала на меті укладання та редагування різноманітних збірок і зібрань творів класи­ків світової літератури, зокрема й грузинської. Для поета, що всією своєю літературною творчістю засвідчував відда­ність як класичній, так і сучасній поезії, українській та сві­товій культурі, це було цілком природно, оскільки давало змогу глибше вивчити спадщину того чи іншого майстра слова, втілити у виданні власне розуміння особливостей творчого шляху автора.

Спектр зацікавлень М. Бажана без перебільшень без­межний: він був редактором оригінальних за задумом анто­логій грузинської поезії, окремих видань знаного письмен­ника Н. Бараташвілі, перекладачем творів і автором вступ­них статей до багатьох інших книжок. Назвемо лише найвідоміші з них: "Давид Гурамішвілі", "Колиска над Арагвою, могила над Хоролом" — вступні статті М. Бажана до кіль­кох україномовних видань поеми Д. Гурамішвілі "Давитіані" (першого, 1950 р. та особливо ошатного ювілейного, 1955 р., присвяченого 250-річчю від дня народження грузинського класика); "Безсмертна поема" — традиційна вступна стаття до шести перевидань перекладу поеми Ш. Руставелі "Витязь у тигровій шкурі", що побачили світ за життя М. Бажана у 1937, 1940, 1950, 1957, 1966 та 1983 рр. (виокремимо видання 1966 р. — ювілейне, підготовлене до Всесвітнього Руставелівського форуму у Тбілісі з нагоди 800-ліття від дня народжен­ня класика грузинської літератури, учасником якого був україн­ський майстер перекладу). Власне, двотомну "Антологію грузинської поезії", куди увійшли переклади творів найвидатніших майстрів слова, М. Бажан готував до друку вельми ретельно, навіть прискіпливо, протягом кількох років (1957— 1960), у тісній співпраці зі своїм другом С. Чиковані. Фунда­ментальне, з високоякісними ілюстраціями, ошатно оформле­не, це видання, без перебільшення, стало подією культурного життя не лише України, а й Грузії. Збірка віршів Н. Бараташ- вілі, що вийшла друком у 1968 р. зі вступною статтею М. Ба­жана "Політ у безсмертя", — ювілейна, присвячена 150-річчю від дня народження грузинського поета, яку не оминув своєю увагою і присутністю український перекладач.

Згадані вступні статті, численні інші літературно-кри­тичні матеріали та спогади пізніше були об'єднані М. Бажа­ном у збірники "Путі людей" [9] та "Люди. Книги. Дати" [20], що яскраво виявляють глибину осмислення ним особливос­тей творчості видатних майстрів слова та засвідчують не­абиякий талант літературного критика. Вони містять також цікаві життєві спостереження поета. Так, у книгу "Люди. Книги. Дати" увійшли новели та есе про грузинських друзів М. Бажана — Симона та Маріку Чіковані ("Він говорив з горами"), художницю Тамару Абакелія ("Мужність і ніж­ність"), актрису Нату Вачнадзе.

Варто зауважити, що вступні статті поета до творів класичної грузинської літератури (наприклад, "Колиска над Арагвою, могила над Хоролом") аналізують літературний процес у його цілісності. Автор тексту прагне розкрити пе­редусім взаємозв'язки грузинської літератури з українською культурою, виявити й виокремити взаємовпливи, що їх зба­гачують. Так, про Д. Гурамішвілі він пише: "Я хотів зробити українському читачеві цю своєрідну, неповторну в усій сві­товій літературі постать людини і поета ближчою, відомі­шою, зрозумілішою", "розкрити складну простоту його твор­чості" [11, с. 226]. Зазначимо принагідно, що М. Бажан звер­тався, як правило, до творчості тих письменників і поетів, які були пов'язані з Україною (як, зокрема, Д. Гурамішвілі). На жаль, деякі статті (наприклад, "Животворчість слова" про К. Каладзе) мають надмірно полемічну, навіть агітаційну спрямованість, часто-густо несуть відбиток тих політичних пристрастей, якими М. Бажан переймався як людина свого часу — складного, з глибокими зламами. Доречно зауважи­ти, що деякі твердження та думки поета сьогодні вже неак­туальні, а подекуди й контраверсійні. Однак навіть у най­більш заангажованих публікаціях серед ювілейних гіпербол нашу увагу привертають в першу чергу глибина естетичного аналізу явищ, широта й багатоаспектність проблематики, енциклопедичність охоплення культурних процесів, адже М. Бажан був високоосвіченим, вдумливим істориком бага­тьох національних літератур, зокрема й грузинської, а вже потім — кваліфікованим критиком, який розкриває значення того чи іншого твору в контексті культурно-історичного процесу.

При всьому розмаїтті літературних імен (Ш. Руставелі, Н. Бараташвілі, Д. Гурамішвілі, А. Церетелі, а також С. Чиковані, С. Шаншіашвілі, К. Каладзе та ін.) їх вибір у М. Ба­жана ніколи не був випадковим, адже редагування збірок творів класиків грузинської літератури майже завжди тісно перепліталось із літературно-критичною та поетичною дія­льністю. У численних критичних виступах і статтях^[6] поет досліджував переважно творчість письменників, упорядни­ком або редактором збірок чи зібрань творів яких він висту­пав. Часто одні й ті самі теми, пов'язані з особою чи творчіс­тю класика грузинської літератури, М. Бажан паралельно втілював у власних поетичних творах, аналізував у критич­них статтях. Так, зокрема можна прослідкувати зв'язок поетичного "Триптиха Симону Чиковані", написаного поетом 1973 р. до 70-ліття грузинського побратима, критичної стат­ті "Він говорив з горами" і тієї обставини, що М. Бажан ви­ступив укладачем однотомника творів С. Чиковані [21] та перекладачем його поеми "Пісня про Д. Гурамішвілі" (1950, 1968 — з 14 новими розділами, що не публікувались рані­ше). Н. Костенко вважає, що підґрунтя літературно-критич­них зацікавлень М. Бажана варто шукати передусім в особистісній, "сердечній" площині, бо при всьому розмаїтті літера­турних імен, згаданих у дослідженнях поета, всі вони — його "співбесідники серця" [12, с. 48].

Як голова Ради художнього перекладу Спілки пись­менників СРСР М. Бажан неодноразово з гордістю писав про високу місію перекладачів допомагати знайомитись із художніми надбаннями інших народів, сприяти їх взаєморо­зумінню і зближенню, зміцненню дружби, допомагати взає­мозбагаченню різних культур і літератур. Щодо грузинської літератури, то упродовж останніх двадцяти років життя — у 60—70-х роках, попри власну відповідальну працю на чолі Головної редакції Української енциклопедії, яка вимагала від нього концентрації всіх інтелектуальних потуг та над­звичайних організаційних зусиль (М. Жулинський називає цей період "немилосердно напруженими роками вимірю­вання творчих сил енциклопедичною роботою") [2, с. 396] М. Бажан здійснив переклад поеми І. Абашідзе "Палестино, Палестино" (1966), підготував до друку збірку власних перекладів поезій К. Каладзе "Грузинські вежі" (1978), до 70-ліття І. Абашидзе написав проникливий вірш "Сходження на Зедазені" (1970). Книжка поезій І. Абашидзе "Вітри в до­лині Ріоні", над якою М. Бажан працював майже увесь 1982 р., волею долі стала останньою збіркою грузинського автора, що отримала втілення у перекладах українського майстра. Додамо також подорожі М. Бажана, здійснені упродовж озна­ченого періоду: це і незабутня участь у Декаді української культури в Грузії (вересень 1966 р.), Всесоюзному тижні радянської літератури (жовтень 1972 р. — останній візит поета до Тбілісі), й уже згадані відвідини ювілейних заходів, найважливішим з яких був, безперечно, урочистий Всесвіт­ній Руставелівський форум до 800-ліття від дня народження класика грузинської літератури (вересень 1966 р.).

Праця М. Бажана — видавця, перекладача, літератур­ного критика — була високо поцінована урядом Грузії: за перекладацьку діяльність він став лауреатом Державної премії ім. Шота Руставелі (1966), заслуженим діячем мис­тецтв Грузії (1964), йому була присуджена медаль ім. І. Джавахішвілі — найвища нагорода Тбіліського університету (1972). Науковці Грузії зазначають постійне поліпшення М. Бажа­ном перекладу поеми "Витязь у тигровій шкурі", адже з цією метою він удосконалював власний інструментарій худож­нього пізнання людини і світу, настійно працював над склад­ною образно-стильовою фактурою поезій, захоплено всо­туючи в себе грузинське мистецтво, використовував новітні досягнення руставелології (окремої науки з дослідження праці Ш. Руставелі), залучав результати наукових експеди­цій, пов'язаних із життям грузинського класика, що, власне, не лише сприяло адекватності оригінального та перекладе­ного україномовного текстів, а й підносило на найвищий рівень художню цінність праці перекладача.

Щирий інтерес М. Бажана до Грузії не обмежувався лише грузинською поезією, він охоплював грузинську куль­туру загалом. Саме тому українські видавництва неоднора­зово запрошували його до рецензування наукових праць, автори яких досліджували теми культурних і літературних взаємозв'язків Грузії та України. Показова в цьому аспекті рецензія М. Бажана на монографію О. Баканідзе "Грузинсько-українські літературно-мистецькі взаємини"⁷.

Глибоко та зацікавлено проаналізувавши авторський текст, М. Бажан висловив думку, що в майбутньому виданні насамперед важливо викласти матеріал з урахуванням особ­ливостей сприйняття його українським читачем. Так, поет звернув увагу видавців на непотрібну й незрозумілу читаць­кій аудиторії нашої країни деталізацію, відомості, що часто­густо вимагали розлогого та обтяжливого наукового коментаря. Зокрема, він писав: "У книзі наводиться багато пріз­вищ діячів грузинської культури. Більшість цих прізвищ або зовсім не відома широкому українському читачеві, або мало відома. Треба дати бодай короткі характеристики найбільш видатних діячів (у тексті або в примітках внизу сторінки), а прізвища менше значущі чи варто наводити? Чи не слід по всьому тексту книги такі переліки прізвищ (часом досить) переглянути і скоротити? Що дадуть списки прізвищ, без пояснень, без коментарів, українському читачеві?" [22]. Цей недолік так непокоїв рецензента, що він кілька разів нагадував у рецензії про нього та вимагав обов'язкового виправлення.

М. Бажан також слушно зауважив, що у висновках по­трібно пов'язати матеріал із сучасністю, ширше викласти відомості про взаємовплив братніх культур нині. При цьому він обґрунтовано зазначив: "Детальний розгляд цих багатос­торонніх і багатозначущих процесів у книзі неможливий (зумовлене це її темою — питання взаємозв'язку двох куль­тур досліджуються на матеріалі дореволюційному), але бо­дай узагальнити сучасні процеси — не тільки можна, а й треба" [22]. Нині, перегортаючи сторінки ґрунтовної фахової монографії О. Баканідзе "Грузинсько-українські літератур­но-мистецькі взаємини", чітко усвідомлюємо, якими принциповими для розкриття обраної автором теми були квалі­фіковані та глибокі зауваження М. Бажана-рецензента, як досконало врахування їх автором та видавцями позначилося на поглибленому висвітленні літературних та мистецьких взаємозв'язків і взаємовпливів двох великих національних культур, наближаючи зміст викладеного саме до українсько­го читацького загалу.

Звертаючись нині до спадщини наших видатних попе­редників, досліджуючи різні аспекти їхньої діяльності, осмислюючи здобутки, ми прагнемо отримати відповіді на сучасні проблеми. М. Бажан, як бачимо з попереднього ви­кладу, належав до когорти письменників, котрі не обмежу­валися лише власною літературною діяльністю. Усім жит­тям і творчістю поет був нероздільно пов'язаний із Грузією, країною, омріяною ще з дитинства, овіяною поезією Т. Шевченка та Лесі Українки, з її людьми, що стали щирими дру­зями на довгі роки (наприклад, С. Чиковані).

Упродовж багатьох років М. Бажан виявляв глибоку повагу до культурної спадщини не лише українського, а й інших народів, передовсім близького йому за духом грузин­ського народу, натхненно працював над перекладами творів письменників давнього минулого (Ш. Руставелі, Д. Гурамішвілі, Н. Бараташвілі, А. Церетелі та ін.) і сучасних поетів (С. Чиковані, К. Каладзе, І. Абашідзе). Перлина грузинської літератури, твір, який, за словами М. Бажана, разом із "Божественною комедією" Данте, незрівнянним "Словом о пол­ку Ігоревім" стоїть як грузинський витязь-охоронець при брамі нових віків світової літератури", — "Витязь у тигровій шкурі" Ш. Руставелі — став набутком й української культу­ри саме завдяки таланту й майстерності поета.

М. Бажан був і залишається в пам'яті українського на­роду активним і наполегливим пропагандистом видатних здобутків (у культурі, літературі, мистецтві) діячів Грузії. Плідна багатоаспектна літературно-критична, перекладацька та видавнича праця поета є яскравим свідченням відповіда­льного, творчого та толерантного ставлення до надбань гру­зинського народу, вона вчить нас діяти на благо України, задля збагачення національної культури і літератури.

Список використаної літератури

1. Дзюба І. Запрошення до робітні майстрів : вступ. ст. // Політ крізь бурю : вибр. твори / М. Бажан. — К., 2002. — С. 5—16.
2. Жулинський М. Тріумфи і катастрофи великого поета: до 100-річчя від дня народження Миколи Бажана // Нація. Культура. Літерату­ра: національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки ук­раїнської літератури / М. Жулинський. — К., 2010. — С. 399—403.
3. Маляренко Л. Л. Іван Франко — редактор / Л. Л. Маляренко. — Львів : Вид-во при Львів. ун-ті, 1970. — С. 73.
4. Луців Л. З літератури завойовників / Л. Луців // Літературно- науковий вісник. — 1931. — Т. 106, кн. 7/8. — С. 671.
5. Про Миколу Бажана : літ.-критич. матеріали, есе / упоряд. П. Д. Моргаєнко. — К. : Рад. письменник, 1984. — С. 21.
6. Більшовик. — 1923. — 25 липня.
7. Бондар А. Поема М. Бажана "Сліпці" як текст-виклик: спроба теоретичного моделювання / А. Бондар // Сучасність. — 1998. — № 12. — С. 70—87.
8. Селівановський А. Куди прямує Бажан / А. Селівановський // Кри­тика. — 1931. — № 4. — С. 39—47.
9. Дзюба І. Запрошення до робітні майстрів : вступ. ст. // Політ крізь бурю : вибр. твори / М. Бажан. — К., 2002. — С. 5—6.
10. Бажан М. Безсмертна поема / М. Бажан // Твори : в 4 т. — К., 1985. — Т. 4. — 375 с.
11. Бажан М. Він говорив з горами / М. Бажан // Твори : в 4 т. — К., 1985. — Т. 3. — 455 с.
12. Костенко Н. В. Подвижник української культури : вступ. ст. / Н. В. Костенко // Вибрані твори : в 2 т. / М. Бажан. — Т. 1. — К., 2003. — С. 5—55.
13. Ле І. Очистити літературний фронт від буржуазно-націоналіс­тичного мотлоху / І. Ле // Комуніст. — 1937. — 30 вересня.
14. Радянська література. — 1939. — № 2. — С. 42.
15. Карбованих слів володар : спогади про Миколу Бажана / [упо- ряд. Н. В. Бажан-Лауер]. — К. : Дніпро, 1988. — С. 110—111.
16. Костенко Н. В. Микола Бажан. Життя. Творчість. Особливості віршостилістики / Н. В. Костенко. — К. : Кий, 2004. — 381 с.
17. Бажан М. Колиска над Арагвою, могила над Хоролом / М. Бажан // Твори : в 4 т. — К., 1985. — Т. 4. — С. 140.
18. Бажан М. До кінця розгромити і викорінити рештки буржуаз­но-націоналістичної ідеології / М. Бажан // Радянська Україна. — 1947. — 13, 14 груд.
19. Бажан М. Путі людей : статті про літературу / М. Бажан. — К. : Дніпро, 1969.
20. Бажан М. Люди. Книги. Даты : статьи о литературе / М. Ба­жан. — М.: Совет. писатель, 1968.
21. Чиковані С. Поезії / С. Чиковані. — К. : Держлітвидав, 1951 — 216 с.
22. Архів редакції критики видавництва "Дніпро". — № 359—83. — С. 3.

Надійшла в редакцію 30 вересня 2013 року