Філософи, котрі визнали свої ідеї помилковими

Непрості відносини Сартра зі свободою, ігри Вітгенштайна з сенсом, лайфхак від Жана Мельє «як бути 40 років священником і при цьому залишатися атеїстом» - оглядач Big Think Скотті Хендрикс зробив невелику підбірку про філософів, які змінили погляди на власні ідеї й визнали, що помилялися. Пропонуємо ознайомитися з перекладом.

Усім людям властиво помилятися, і філософи — не виняток. У той час як деякі з них коригують свої аргументи, щоб замаскувати помилки, інші кардинально змінюють свою точку зору щодо деяких питань. Сьогодні ми розповімо вам про чотирьох філософів, які відкрито змінили свої погляди.

Людвіг Вітгенштайн

Жодне речення не може говорити щось саме про себе. Людина має здатність формувати мову, яка дозволяє відобразити будь-який зміст, при цьому не розуміючи, що і як означає кожне слово.

Можливо, найпомітнішим зрушенням своїх поглядів відзначився Людвіг Вітгенштайн, австрійский філософ ХХ-го століття, котрий за життя опублікував лише одну книгу - «Трактат».

У «Трактаті» він стверджує, що при спілкуванні з людьми ми використовуємо слова, щоб викликати певні «зображення» в їх свідомості. Коли я кажу: «У склянці з лимонадом лежать два кубики льоду», ви легко можете собі уявити, що я маю на увазі. Книга Вітгенштайна також просуває ідею логічного позитивізму та розкриває деякі його питання. Ці ідеї отримали високу оцінку філософів Віденського гуртка.

Вітгенштайн пишався своєю працею і був упевнений, що виконав головне завдання, коли звів усі проблемні питання до семантики. Протягом наступних років він нічого не писав, бо вважав, що відповів на всі важливі для себе філософські питання. Але пізніше він змінив свою точку зору.

Уже після смерті побачила світ друга його книга. «Філософські дослідження» відображають ідеї, якими він керувався пізніше, і які прямо суперечать його ранній праці. У книзі Вітгенштайн навіть визнає, що «автор «Трактату» помилявся», бо в подальшому досить далеко відійшов від своєї початкової точки зору.

У «Філософських дослідженнях» Вітгенштайн стверджує, що мова – це серія ігор. Коли ми говоримо з кимось, ми використовуємо певні слова, щоб передати конкретний зміст. Єдиний спосіб зрозуміти сказане полягає в розумінні правил, за якими грає співбесідник, та інтерпретації слів уже в межах цих правил.

Наприклад, якщо я скажу: «Він справжній балабол», тут можуть бути приховані сарказм, істина, брехня чи перебільшення. Спочатку ви повинні знати, в яку «гру» ми граємо, щоб упіймати істинний зміст цих слів. Дана ідея Вітгенштайна кардинально різниться від теорії «зображень» з «Трактату» та дискредитує деякі аспекти логічного позитивізму.

Жан Мельє

Для хороших законів необхідно лишень дотримуватися правил людської розсудливості, мудрості, тобто бути чесним, правдивим і природньо справедливим.

Жан Мельє жив у 17 столітті у Франції та був католицьким священиком. Тихий, вірний і непримітний пастор служив своїм церковним прихожанам більше сорока років. Після смерті в його кімнаті була знайдена книга на 600 сторінок з пропагандою атеїзму. Пізніше вона була опублікована під назвою «Заповіт».

Преподобний Мельє став першим філософом-атеїстом, який написав книгу з захистом своєї позиції. У праці він називає релігію «замком у повітрі», а богослов’я — «нічим іншим, як неприйняттям природніх причин, зведених до системи». Він вважав проблему зла нерозв’язною, відкидав існування вільної волі і душі та заявляв, що дворяни і священики заслуговують смерті в ім’я істини та справедливості.

Мельє послідовно доводив, що тогочасне християнство було всього лиш інструментом, завдяки якому нижчі класи демонстрували пасивність у боротьбі з несправедливістю. Також він підтримував протокомунізм як рішення соціальної несправедливості.

У той час коли для дослідників питання, що саме спонукало священика кардинально змінити свою думку відносно релігії, залишалося відкритим, сам Мельє пише, що вступив до семінарії, щоб догодити батькам. Звісно, це не пояснює, що тримало його на святій службі протягом цілих сорока років. Проте далеко не кожному було під силу перекреслити декілька десятків років свого життя та викласти усі свої думки за ці роки в одній книзі.

Жан-Поль Сартр

Свобода — це те, що я сам зробив з того, що зробили з мене.

Сартр вважається одним із провідних філософів XX століття, котрий відіграв величезну роль у розповсюдженні ідей екзистенціалізму. В його спадщині — численні книги, есе і п’єси, які розкривають його погляди.

У своїх ранніх працях Сартр презентує нам ідею абсолютної свободи. Хоча він і визнає, що ми обмежені деякими фізичними та соціальними обставинами, на його думку, всі люди «приречені на свободу» і знаходяться в повному підпорядкуванні самим собі. Така форма свободи зображується людиною, котра усвідомлює, що люди самі відповідають за свій вибір, але розуміє, що існують певні рамки, які цей вибір обмежують.

Хоча Сартр завжди визнавав існування соціальних, економічних і фізичних меж нашої свободи, з часом ці рамки для нього ставали ширшими і жорсткішими. Певною мірою це пояснювалося впливом на Сартра його партнерки Симони де Бовуар та зв’язками з французьким лівим крилом.

Ці зміни відобразилися не стільки на його поглядах, скільки на практичному боці роботи. Однак, прийнявши факт про розширення соціальних та економічних обмежень вільного вибору, Сартр перестав вважати себе справжнім екзистенціалістом і відкрито заявив, що завжди був анархістом. Погодьтеся, доволі різка заява для людини, котра була засновником екзистенціалізму.

Роберт Нозік

По-перше, держава не повинна використовувати інструменти примусу заради того, щоб примусити одних громадян допомагати іншим, і, по-друге, держава не повинна забороняти будь-які дії людей заради їх блага чи їх захисту.

Роберт Нозік — американський філософ, який задумувався про природу кожної речі, що траплялася на його шляху. Це він здійснив одиночну подорож в політичну філософію — книгою «Анархія, держава і утопія» (1974). Тут він говорить про необхідність створення «мінімальної держави», яка б захищала принципи особистої свободи. Там же Нозік розмірковує про те, якою мірою податок на прибуток схожий з «рабством на пів ставки», бо всі працівники отримують зарплату, частину якої вони беззаперечно віддають державі. Ідеальна держава, на його думку, зовсім не повинна мати системи оподаткування.

У своїй пізній книзі «Озираючись на життя» (1989) Нозік висвітлює найрізноманітніші теми: секс, смерть, політику і  т. п. Там же він коментує ідеї зі своєї ранньої праці:

Лібертаріанська позиція, яку я займав раніше, зараз здається мені зовсім неадекватною, певною мірою тому, що вона не повністю брала до уваги гуманні міркування і спільні кооперативні дії.

Він робить досить тонкі, але помітні зауваження відносно своїх попередніх поглядів. Нозік принципово не відмовляється від них, однак визнає деякі прорахунки. Філософ підтверджує думку, що держава має змогу заборонити дискримінацію щодо різних груп, але визнає, що реалізація особистої свободи може вимагати обов’язкових групових зусиль. Нозік також погоджується з необхідністю податків і зборів, а також санкціонованих пожертв конкретним благодійним організаціям для нормального функціонування суспільства.

І хоч в наступних інтерв’ю він твердив, що не відмовляється від лібертаріанства, у поважному віці Нозік змінив свої погляди відносно деяких питань.

За матеріалами: Four philosophers who realized they were completely wrong about things