Турчин Валентина. Літературний конкурс
Портал Експеримент обрав кращі твори для Солодкого літературного конкурсу. Автори, яких ми опублікували на сайті, переходять на наступний етап - читацьке голосування. Автор, який отримає більше лайків, отримає перше місце та солодкий подарунок від порталу Експеримент.
Якщо саме це оповідання вам сподобалося, ставте лайк та робіть репости у соціальних мережах. Саме так ви проголосуєте за свого фаворита. 19 грудня визначимо переможця.
У тексті збережена авторська граматика та орфографія (ред.)
Подарунок від Олеся
Запізнюючись на роботу, Ася тримала Олеся за кінчики рукавиць і вмовляла сьогодні не плакати в садочку. Він навіть не намагався встигати за мамою, щораз ковзаючи по тоненькій кризі.
‒ Сьогодні заберу тебе раніше і підемо на святкову виставу, ‒ продовжувала Ася дорогою.
Як і щоранку, Олесь забіг на дитячий майданчик і штовхнув гойдалку, з якої посипався сніг, потім попрохав на мить зупинитися біля дідуся в смугастій шапці, який грав на скрипці і завжди приязно посміхався. Ася не особливо захоплювалася класичною музикою, а надто вуличною, тому могла виділити на цю церемонію не більше трьох хвилин. А далі садочок, потім – робота.
Робочий день і не обіцяв бути легким, хоч він і був передсвятковим.
‒ Чому на квитку написано «без подарунка»? – Ася миттю забігла до кабінету відповідальної за свята та корпоративи, ‒ як так, дитина піде додому з пустими руками? Що за економія на дітях співробітників?
Як не пояснювала Ася, що хоче квиток з подарунком, була навіть у кабінеті директора, але все марно. Головна менеджерка уже закупила квитки на дитячу виставу до театру, не звернувши уваги на те, що в їх вартість не входять подарунки. Ображена після конфліктного дня, Ася бігла як могла на високих підборах по льодяній стежці до садочка по Олеся, щоб не запізнитися на театральну виставу.
Ще лунала остання святкова пісня, Ася схопила Олеся за руку і, вибачаючись у інших глядачів, поспішила поміж рядом крісел до організаторів. Вона домовилася доплатити за подарунок, бо не могла дозволити, щоб її дитина пішла після свята додому без солодощів, але мала почекати, допоки всі розійдуться.
Ася сіла в вестибюлі, очікуючи, допоки всі гості залишать залу, нафотографуються, постоять в черзі до гардеробу, повдягаються у зимові шуби, порозглядають святкові декорації, помахають на прощання Святому Миколаю і нарешті зникнуть за вхідними дверима. Коли останні відвідувачі пішли, організатори винесли солодкий подарунок і для Олеся. Ася, задоволена, що все вийшло добре, взяла Олеся за кінчики рукавиць і попрямувала з ним знайомою стежкою додому, тільки тепер сутеніло. Минули «улюблену роботу», потім Олесів дитячий садочок, потім на мить зупинилися біля дідуся в смугастій шапці, який вигравав на скрипці і ще й встигав усім посміхатися, потім дитячий майданчик, гойдалка, і нарешті – вдома!
‒ Ну що, Олесю, сподобалася тобі святкова вистава?
‒ Так!
‒ А солодощі, покажи, що там Святий Миколай поклав тобі до пакуночка?
‒ Мамо, у мене немає пакунка… ‒ Олесь зашарівся.
‒ Як? Ти згубив його дорогою? От, я навіть не помітила!
‒ Ні, Я залишив подарунок дідусеві, який грає на скрипці… Уже пізно, він точно не встигне до півночі додому, значить, до нього не прийде Святий Миколай. А мені від того дуже сумно. Мені дуже захотілося поділитися…
Ася мовчки почала роздягатися. Яскраві ліхтарики мерехтіли на вітринах магазинів, а з прочиненого вікна лунала новорічна мелодія вуличного скрипаля.