03-10-2022 Новини у світі 1445

Знесення совєтських пам’ятників надає нового значення просторам, які вони займали

Знесення совєтських пам’ятників

Авторка: Гелен Периш, професорка історії Редінгського університету.

У Ризі, столиці Латвії, наприкінці серпня під гучні вигуки натовпу впав 80-метровий бетонний обеліск. Він був створений на честь захоплення Латвії Совєтською армією в 1944 році. За кілька днів до того в Естонії інший совєтський пам’ятник, цього разу танк, прикрашений комуністичною червоною зіркою, було перенесено в музей.

Такі сцени відбуваються по всій Центральній та Східній Європі – у Польщі, Литві та Чехії. Перенесення або знищення пам’ятників совєтської доби є потужним нагадуванням про складний взаємозв’язок, який існує між історією, пам’яттю та політикою.

Пам’ятники є потужним інструментом пропаганди, який робить події минулого видимими в сьогоденні. Публічне мистецтво цього типу визначає героїв історії та пише історію ідентичності нації. Але ці об’єкти, які зносять, відображають (і створюють) конфліктні історії та інтерпретації наслідків війни. Суспільна пам’ять не є однорідною чи статичною.

Як наслідок, меморіали, статуї та пам’ятники, які, як видається, пропагують комунізм або вшановують пам’ять про совєтське минуле, також підлягають або санкціонованому урядом знесенню, або, що частіше за все, плюндруванню, маргіналізації чи перепрофілюванню. Їх знесення – це не знищення чи стирання історії, а створення нового способу пам’яті.

Декомунізація публічного простору

В Україні закон про «декомунізацію», ухвалений у квітні 2015 року, заборонив використання комуністичної символіки та пропаганди на пам’ятниках, у назвах населених пунктів і вулиць. У період з 2015 по 2020 рік після анексії Криму росією було демонтовано понад 2000 пам’ятників комуністичного минулого України.

Оновлений закон про декомунізацію у Польщі 2017 року передбачає демонтаж пам’ятників і меморіалів особам і подіям, що символізували комунізм чи інші форми тоталітаризму. У відповідь на російську війну в Україні Польський інститут національної пам’яті активізував свої зусилля з декомунізації громадських місць. У березні 2022 року його керівник Кароль Навроцки закликав до швидких дій щодо усунення символів, які можуть пропагувати комунізм, з громадських місць.

Пам’ятники совєтської доби також були прибрані з громадських місць у Естонії, аби, за словами прем’єр-міністерки Каї Калас, позбавити росію будь-якої можливості «використати минуле задля порушення миру».

У столиці Латвії Ризі під час знесення совєтського воєнного меморіалу мер міста Мартіньш Стакіс заявив, що пам’ятник прославляв російські воєнні злочини і має бути не тільки знищеним фізично, а й «у серцях».

Проте усунення видимих пам’ятників совєтської епохи провокує різні реакції. Такі меморіали і зображення були помітною частиною місцевого ландшафту, і їхня ліквідація розпалила суперечки про національну ідентичність та історію. На думку деяких експертів, декомунізація була необхідною, щоби запобігти встановленню репресивних режимів.

Для інших зникнення статуй і військових пам’ятників було видимою, насильницькою та невиправданою спробою стерти минуле нації, хай би яким складним воно не було. Серед них був речник президента росії владіміра путіна, який засудив усунення пам’яток совєтської доби як «війну проти історії».

Прокляття пам’яті

Коли статуї повалені, а пам’ятники зруйновані, ми стаємо свідками фізичного нападу як на сам об’єкт, так і на людей і події, які він символізує. Знищення спрямоване на розірвання нашого зв’язку з минулим, плюндрування показує об’єкт, і те, що чи кого він символізує, безпорадним, нездатним захистити себе.

Руйнування громадських пам’ятників має довгу історію. Damnatio memoriae (з лат. прокляття пам’яті) підсумовує практику римського світу, у якому імператор, сенат чи широкі верстви могли діяти з метою засудження вчинків та пам’яті про попередніх правителів.

Статуї були скинуті, монети переплавлені, а письмові записи знищені. Письменник та філософ Пліній Старший у «Латинських панегіриках» описує захоплення учасників, коли була здійснена помста ненависним померлим.

Але чи були забуті засуджені померлі, їх пам’ять та історія «знищені» такими діями? Або ми пам’ятаємо їх, просто в іншій інтерпретації минулого?

Ми можемо спостерігати такі конкурентні наративи в міркуваннях про руїни середньовічних монастирів, які залишаються видимими на англійському ландшафті. Для багатьох протестантських реформаторів 16–17 століть ці «голі зруйновані хори» були пам’ятником успішного придушення «лжерелігії» (католицизму) в Англії. Але противники релігійних змін дивилися на ті самі руїни з ностальгією і оплакували втрачене чернече життя. Так само статуя короля Георга III, встановлена англійцями в парку Боулінг-Грін у Нью-Йорку, була повалена і розплавлена в 1776 році після прочитання Декларації незалежності. Але порожній постамент і огорожа навколо нього залишаються пам’ятником іншого історичного наративу, що вшановує безумовну перемогу революціонерів над деспотичною британською державою.

«Декомунізація» в Україні створила нові фізичні та ментальні простори, де пам’ятники були знищені, а інші замінені релігійними діячами, квітами або залишені порожніми. Пил і руїни нагадують нам про те, що колись стояло на тому самому місці.

Статуї та пам’ятники вшановують минуле для теперішньої та майбутньої громадськості. Вони будують ландшафт і середовище, що складається з людської культури і пам’яті, котрі можуть бути як створені, так і знищені. Але порожні місця, залишені статуями, передають послання, яке настільки ж потужне, як і пропаганда самої статуї.

Знищення матеріальних об’єктів і людської пам’яті не є одним і тим самим. Історія, пам’ять і політика є, і завжди були, тісно переплетені, а зв’язок між запам’ятовуванням і забуванням сильніший, ніж ми можемо собі уявити.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Soviet monuments are being toppled – this gives the spaces they occupied a new meaning» в журналі The Conversation 5 вересня 2022 р.


Переклали Юлія Радзівіло, Анна Хрустальова та Вікторія Юрчук.


Читайте также