Що відбувається у темряві. Микита Рижих
Персона
Вона сперлася на спинку крісла: "Мене не існує насправді. Це ви мене просто придумали, по крихтах зібрали з власних думок. Наділили характером, рисами. А насправді мене не існує. Окремою. Я немов дитина, якої не існує окремо від матері, тільки лишень я не існую окремо від вас".
Примара чоловіка погладив її по плечу і розчинився.
- Не переймайся, хочеш, підемо сьогодні туди, в наше місце?
- Я не розумію, які там у тебе місця.
- Де ми познайомилися, пам'ятаєш? - привид посміхнувся.
- А ти взагалі хто? - злякалася Олена й озирнулась: перед нею стояв привид коханця. Вона протерла долонею очі - простір навколо ніби плив у тумані.
Привид погладив її по руці: "Не лізь в очі брудними долонями".
Але Олену було не зупинити: вона терла очі з усієї сили, щоб більше не бачити, вона вигадувала привід, щоб більше не жити. І коли вона розплющила очі - перед нею так само стояв привид коханця.
"Нічого не змінилося, - подумала вона, - я все сплю і мені сниться сон".
- Ну, чи ти зійшла з глузду. - мовив привид.
Олена почула скрип за спиною й озирнулася - перед нею стояв інший, ще один привид, схожий з її чоловіком у всьому. В одній руці він тримав пляшку горілки, а в другій ніж.
- Ні, ні, ні. - кілька разів повторила Олена, киваючи головою.
- Ти не посмієш. - сказав привид коханця, але це лише розізлило примару чоловіка ще більше - і той накинувся на нього з ножем.
Олена побігла до телефону і викликала поліцію. Щойно вона поклала трубку, у двері подзвонили. Привиди припинили бійку й глянули в бік дверей. Олена відчинила й до квартири зайшов поліцейський, привітався і зняв кашкет.
- Куди кашкет можна покласти? - запитав поліцейський. Олена вказала на пуф коло входу і поліцейський кинув туди кашкет, а потім зняв з плечей голову і дбайливо поклав на пуф і її.
Настала гробова тиша. Чоловік, точніше, привид Оленового чоловіка, підійшов до тулуба поліцейського і повісив на його плечі своє пальто.
Олена присіла - ноги більше її не слухалися.
Привид підійшов до неї ззаду і почав гладити по спині, а потім взявся стягувати з її плечей сукню. Олена почала чинити опір. Привид продовжив наполягати і Олена вкусила його за руку так сильно, що пішла кров.
Олена обмацала свій рот: він весь був у крові. Вона повільно повернулася обличчям до примари і побачила перед собою особу чоловічої статі з окровавленою рукою. Олена не розуміла, хто стоїть перед нею. А привид стояв і плакав, його сльози падали прямо на рани.
Олена принесла вату і спирт, однак привид відкинув вату, а спирт почав пити. І поки він пив залпом, Олена стояла і дивилася в його обличчя і в певний момент побачила в обрисах привида саму себе. Але це швидко скінчилося: через мить перед нею знову стояв невідомий чоловік.
Олена торкнулася його рани і посміхнулася. Привид посміхнувся у відповідь. Перед собою Олена знову побачила свого чоловіка - той стояв перед нею і бинтував руку від опіку сковородою.
- Я така невиразна, нікому не належу, навіть самій собі, і як тільки ти мене терпиш? - з посмішкою вимовила Олена, - Не болить?
- Ні.
- В деякому роді, я тобі зобов'язана, ти мене створив, винайшов за своїм хотінням. Але ти мені робив так боляче, особливо, коли напивався. Тільки от мені було нікуди від цього йти: ти створив мене такою, яка я є, створив свою мене замість мене самої, люблячої, вічно терплячої до всіх знущаннь і негараздів. Я дуже засмутилася, коли ти помер. Я не знаходила собі місця. Адже без тебе не могло бути й мене - адже всіх нас хтось створив. Мене заново створив саме ти: і я померла. Точніше, не так: я так і не встигла народитися, дурна Олена з п'ятого під'їзду, мудра вірна Олена з сусіднього під'їзду, зшита за твоїм лекалом, і мінлива зрадниця Олена з під'їзду навпроти. Ось і зараз ти знову не даєш мені спати не даєш мені жити, бути може, це одне і те ж. Тим більше, я не вмію жити інакше, ніж мене навчив ти. Олена з квартири тринадцять. Людина, яка живе всередині і замість Олени в квартирі, що пахла цвіллю і страхом. Порахуй до трьох - і я померла без твоїх очей, порахуй до семи - і я тобі зрадила. Зрадила з іншим, але з таким же, як і ти. Його теж звати Сашею, йому 35 років, і він теж багато п'є і курить. Я зрадила тобі. Я тебе вбила. Сама того не знаючи, я тебе вбила всередині своєї голови. А вранці прийшла звістка: ти загинув, ти помер на цій війні, що триває вічність, а без тебе все пропахло запахом сигарет і вогкості. Ще й цвілі…
Привид опустив очі. Тіло Олександра, чоловіка Олени, було знайдено 1 квітня о 5.45 ранку у дворі пенсіонеркою, яка вигулювала собаку.
- Ти мене створив, я тебе вбила, ти мій творець, вбий мене, я дуже засмутилася, що ти помер, я дуже образилася, я зраділа, що ти помер, ти навчив мене радіти, ти навчив мене терпіти, ти довів, що можна радіти болю, що можна терпіти життя. Мене заново створив саме ти: Олена з квартири тринадцять, до якої постійно ходив дільничний знімати побої. Я ніколи не зізнавалася - не хотіла зрадити тебе. Але я тебе зрадила, цей світ скотився вниз, я тебе зрадила, я змінила з іншим, таким же, як ти. Я зрадниця. Я найвірніша зрадниця на світі. Порахуй до трьох - я вже померла. Мені шалено хочеться спати, я не вмію жити, бо ти мене створив, ти вигадав мене, моє життя, наповнив моє тіло, як посудину змістом, без якого я б могла прожити багато щасливих і безтурботних років. Я боялася тобі сказати, що я не така, якою ти мене придумав. А потім я звикла і стала саме такою. Я рахую до трьох. Мене більше немає. Хочеться спати...
Тіло Олени було виявлено о 7:46 ранку 14 квітня дільничним, який зламав двері квартири. В руках покійниця стискала пачку снодійного, зверху тіло було накрите ковдрою. Навколо пахло вогкістю, цвіллю, сигаретами. Підпис. ПІБ, звання. Печатка. Дата.
Микита Рижих
Про літературний конкурс читайте тут
