Що відбувається у темряві. Руденко Павло. Дзеркало Дурнів
Афіш цирку «Жарти долі» ні де не було, незважаючи на його присутність. Цирк розташовувався на окраїні міста. З кожним днем охочих ознайомитись з їхньою програмою вживу дедалі більшало. Кожного разу на питання: доки вони будуть у місті? Чули у відповідь: ще один день. Та залишались і на післязавтра. Білети були майже за безцінь. Що було їх нею метою - всім було байдуже. Адже, що потрібно натовпу – видовища. А тут його було хоч відбавляй. Та головним атракціоном було «Дзеркало дурнів», який стояв при виході. Коли глядачі думали, що побачили все, що можна, перед ними з’являлась невеличка кабінка над якою красувався напис «Дзеркало Дурнів». З десяти дев’ятеро були Варварами. Носа їм правда не відривали та посмішку забирали.
- Скільки коштує квиток?
- Не скільки. Тільки ваша посмішка. Готові заплатити таку ціну? Звісно всі погоджувались. Та чи варте воно було посмішки, якщо результат один і теж самий – розчарування. Всьому виною дзеркало. Що ж там бачили люди? Вирішив знайти на це питання відповідь Микита. Щасливий з сім’єю він стояв перед входом, посміхнувся і зник за у темряві.
… Йому було 17. Він стояв перед вибором. І Микита обрав не те, що 17 років назад. Переглядаючи картинку життя яке його чекало, зробивши так як йому підказувало серце, а не батьки. Він би не знав хто така ця Оксана. В нього було б їх безліч, як в його потаємних бажаннях. Не прийшлося би гнути спину в три горби, щоб прогодувати сім’ю. за нього б це робили прислужниці, а він би тільки розкодувався грішми. Так він би був у гріху. Та це був би солодкий гріх. Заради такого можна і в пекло, яким його лякала церква кожну неділю. Та він зробив свій вибір. Який ж я дурень, картав себе він думками, розплатившись посмішкою. І так було з кожним. Неважливо щасливим чи навпаки ти дивився в те дзеркало. Багатий чи бідний. Все одно могло бути краще не будь ти дурнем в минулому.
