Уривок книги: «Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли». Ірина Славінська
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Віват» вийшла книга «Невже доросла: книжка для дівчат, які вже (майже) виросли». Ірина Славінська.
Публікуємо уривок для ознайомлення.
Ця книжка про саме той незручний момент, коли виявляється, що дорослі — це ми. І йдеться не завжди про вік, адже усвідомити це можна й, наприклад, перед лицем екстремальних подій: як-от миттєво подорослішали чимало жінок, чоловіків і навіть дітей 24 лютого 2022 року.
Отже, тобі 18, 25 чи 30+. Уже не дитина, однак досі немає й відчуття дорослості, як її уявляють: мовляв, у тебе на все мав би бути чіткий план і ти мала би бути готова до будь-якого розгортання подій. Однак ідеальне розплановане життя буває тільки в серіалах і популярних історіях про дорослих-дівчат-які-все-знають. У реальності ж ми постійно сумніваємося. Чи вірити гінекологині, котра виписала довгий список медикаментів? Як шукати свою першу роботу? Чи варто спробувати навчання за кодоном? Де знайти сили для життя в мінливому та дуже нестійкому світі?
Хоч Ірина Славінська й каже, що не обіцяє готових відповідей на всі запитання, ця книжка містить роздуми, поради та інсайти. Сподіваємося, вони скерують (майже) дорослу читачку в напрямі більшої турботи про себе.
Передмова
За кілька годин до того, як написати ці слова, я утнула щось дивне — купила рожеву шубу з екохутра. Яскравий колір, не якийсь там нюдовий чи попелястий блідий із рожевинкою. Справжній рожевий колір, майже як у Барбі. На етикетці він скромно називався «фуксія», та ми не віримо ярликам. Моя нова шуба рожева. Чому я саме з розповіді про цю незначну подію починаю передмову? Тому що того дня зрозуміла, що вже достатньо доросла для рожевої шуби. Що мені вже не потрібно шукати додаткових зовнішніх ознак «молодої серйозної жінки» й акцентувати на них. І що я вже достатньо доросла для того, щоб написати цю книжку. Тому це добрий старт для подорожі на подальші кілька сотень сторінок у пошуках відповіді на непросте запитання: «Невже доросла?».
Ця книжка про саме той незручний момент, коли виявляється, що дорослі — це ми. Можливо, це мить, коли ти відмовляєшся від вечірки, тому що завтра важливий іспит, контрольна чи співбесіда. Коли вирішуєш лягти до півночі, бо наступного ранку треба дуже рано прокинутися. Коли наполягаєш на презервативі під час сексу. Коли вирішуєш не купувати тієї самої омріяної, скажімо, шуби, позаяк треба дожити до авансу й заплатити за квартиру та комунальні послуги. Коли забиваєш на все й таки робиш собі великий подарунок, тому що зволікати й відкладати на потім більше не можна й час побалувати свою внутрішню дитину. Коли не купуєш нових густих тональних кремів, а зекономлені кошти інвестуєш у косметолога. Коли взагалі вже не паришся через прищі чи пігментні плями, бо любиш себе всю — будь-якого кольору, фактури й консистенції. Коли живеш із родиною, тож домовляєшся про прийнятні для всіх кордони, які дозволять мирно жити в одному домі дорослим людям різних поколінь. Коли пакуєш валізу та їдеш, рятуючись від обстрілів. Коли вирішуєш залишатися із сім’єю та бути корисною вдома, наприклад волонтерити чи допомагати теробороні. Коли йдеш воювати на тій позиції, на якій можеш допомогти. Коли берешся сама робити те, що інтуїтивно вважаєш за потрібне. Коли збираєш рідних і ви разом вирушаєте в дорогу до безпечного місця. Думаю, пережите з 24 лютого 2022 року пропонує чимало ілюстрацій і прикладів саме дорослої та зрілої поведінки. Хоча й дитинності та інфантильності теж вистачало в ці непрості дні. Це точно не залежало від віку, чи не так?
Буває, що дорослість просто падає на голову несподівано й невчасно. Можливо, це відбулося в мить, коли готувала бульйон, збираючись до лікарні, бо щось сталося з кимось із рідних. Можливо, коли розбудив страшний телефонний дзвінок о шостій ранку. А може, тоді, коли пізно вночі прийшла подруга й ти залишила її переночувати, тому що в неї вдома не все гаразд. Чи в цей час ти сама їхала через усе місто в безпечні стіни до близьких, тікаючи від чогось пережитого.
З попереднього абзацу може здатися, що дорослість — це щось не завжди приємне. Еге ж, саме тому, напевно, не всі з твого оточення хочуть дорослішати, аби жити нібито легким життям. Але разом із тим доросле життя відкриває чимало можливостей.
Вісімнадцять років — це поріг, за яким уже можна все. Включно з відповідальністю за це все. Наприклад, я дуже тішилася можливістю брати участь у виборах, адже ми з мамою й татом завжди разом ходили на виборчу дільницю — відтоді й зародилася моя мрія одного разу самостійно зайти в кабінку для голосування й поставити «галочку» в бюлетені. Саме тому мої вісімнадцять — це не лише перший курс і початок дорослого університетського життя, але й Помаранчева революція. Також мої вісімнадцять — це історія про знайомого хлопчика, мого однолітка, який убив молоду жінку та отримав довічне ув’язнення. Не можу навіть уявити, чи у вісімнадцять людина здатна осмислити, що це таке — довічне ув’язнення? І скільки триває — довічне — життя?
Свого часу я дуже переймалася тим, аби мене сприймали серйозно старші люди. Для цього існував цілий арсенал: косметика, «дорослий» одяг і взуття на підборах. Згодом я дізналася, що жодна зачіска не замінить головного атрибута дорослої людини — уміння подбати про себе та про тих, хто потребує допомоги. Саме в поєднанні цих двох рис — нероздільних, на мою думку, — відкрився мій особистий шлях до дорослості. Шлях до розуміння, що дбати потрібно не тільки про інших, але й про себе. Що дбати потрібно не тільки про себе, але й про інших. Шлях до прийняття простого факту: я в себе одна і я своя найбільша цінність і найліпша подруга. Шлях до усвідомлення, що я не дорівнюю думкам інших людей про мене і що моя значущість не дорівнює професійним або навчальним успіхам.
Я — це я. І я хочу та маю бути самій собі ціллю. Такі мої нинішні гасла дорослості, нехай навіть я досі не певна, чи можу називати себе дорослою людиною.
Так, дорослість криє в собі чимало обмежень і потребу самоконтролю. Це може стосуватися сотні життєвих ситуацій, які ми проживаємо настільки добре, наскільки добре вміємо опановувати себе. Та в дорослому житті є також чимало історій про щедрість, широту й певну розхристаність, про вміння віддавати та брати, про вміння надавати та приймати допомогу. Та заразом у дорослості на тебе чекає широкий обрій, і ти можеш іти до нього — тільки вперед чи відступаючи по декілька кроків назад. Ми просуваємося до мети власною траєкторією та у своєму особистому темпі. Це не синхронний біг на місці чи марафон, бо твоя дорога є унікальною, ніхто, крім тебе, не йтиме нею саме так, як ідеш ти. Так ми даруємо собі свободу — свободу рухатися, свободу стояти, свободу передумати й змінити кінцевий пункт призначення або ж податися до нього власними незвіданими стежками.
У цій книжці немає точних указівок, куди та як рухатися. Натомість тут точно є щось інше: роздуми про течії та підводні камені, що можуть траплятися на шляху. Готових відповідей не обіцяю. Можливо, саме відсутність готових відповідей — це щось найчесніше, що ти можеш сама визнати, розмірковуючи про доросле життя.
