Рецензія на фільм «Вартові галактики. Частина 3»
Триквел «Вартових галактики» — один із багатьох голлівудських блокбастерів, які потрапили у виробниче пекло, пов'язане не лише з пандемією коронавірусу, а й зі скандальним звільненням Джеймса Ганна з посади режисера фільму, пошуком заміни та несподіваним поверненням постановника додому. Втім, поки Disney наполегливо намагався вписатися до нового соціального порядку, Ганна встигли перехопити продюсери Warner Bros. Робота над новою версією «Загону самогубців» та серіалом «Миротворець» на цілих три роки відрізала постановника від кінематографічного всесвіту Marvel. На нашу загальну радість, Ганн таки знайшов час повернутися до своєї великої супергеройської родини заради одного фінального акорду. Після раптового призначення режисера на посаду глави компанії DC Studios чекати на інші колаборації з Disney не доводиться. У зв'язку із цим нові «Вартові галактики» сприймаються не інакше як фільм-прощання, зшитий нитками ностальгії за часом, коли все довкола було трохи простіше.
Після фінальних розбірок з Таносом вартові встигли прийти до тями, зміцніти і навіть розмістити власний штаб у далекій галактиці. Пітер Квілл (Кріс Пратт) все частіше повертається в минуле, заливає розбите загибеллю Гамори (Зої Салдана) серце дешевим алкоголем і всіляко страждає. Розмірені будні героїв, кількість яких збільшилася за рахунок помічника Йонду Крагліна (Шон Ганн) та радянського собаки Космо, порушує Адам Ворлок (Вілл Поултер), найманець якогось Верховного еволюціонера (Чукуді Івуджі). Багато років тому Еволюціонер створив генетично модифікованого єнота Ракету (Бредлі Купер) і зараз має намір будь-що-будь повернути свій витвір назад.
На відміну від «Тора», «Капітана Америки» або тієї ж «Залізної людини», марвелівські «Вартові галактики», що стартували 2014 року, — франшиза в усіх сенсах концептуальна, яка має унікальне режисерське бачення, яке якимось чарівним чином примудрилося не померкнути у надрах бездушної машини під назвою Disney. Третя частина «Вартових галактики», подібно до нового альбому Лани Дель Рей, приємна і улюблена саме у своїй передбачуваності, відомій атмосфері, створеній з елементів космічного вестерну, хуліганської комедії та старого сімейного кіно в дусі раннього Кріса Коламбуса. Ганн не зраджує своїм улюбленим фішкам, але й не грає одну і ту ж пісню по два рази, постійно вводячи в сюжет нові складові. Як і всі фінальні глави, триквел «Вартових» сповнений надривного трагізму, і знову режисер звертається до самого людського в аудиторії, ставлячи на кон не долю цілого світу, як це було, наприклад, в «Месниках: Війна нескінченності» або новому «Людині- павуці», а життя маленького сердитого єнота Ракети. Таємниця походження найпухнастішого члена команди розкривається через десятки відверто маніпулятивних флешбеків про життя в неволі та мрії про свободу, на тлі яких навіть третя «Історія іграшок» видається сухим підручником з географії.
Якщо чогось й не вистачало першим двом частинам «Вартових галактики», то, можливо, потужної гуманістичної ідеї, здатної якщо не побудувати в голові глядача нову систему цінностей, то хоча б надихнути його на вчинки направду космічної доброти, засновані на повазі та безумовної любові до всіх живих істот, будь то єнот, морж чи собака. Зрештою те, що під силу Пітеру Квіллу, доступне абсолютно будь-якій людині на планеті.
