Уривок книги: «Не так, як здається» Сергія Гридіна
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Знання» виходить друком книга «Не так, як здається» Сергія Гридіна.
Публікуємо уривок для ознайомлення.
Повість сучасного українського письменника Сергія Гридіна “Не так, як здається” — ще один новий твір для юнацької аудиторії. Героя книги Сергія, або, як його всі називають, Сірого, несподівано закрутив справжній вихор проблем: стосунки з батьками зіпсовані, терміново потрібно дістати чималі гроші, адже треба допомогти другові повернути борг і викрутитися з фінансової халепи, а спроби їх заробити призводять до нових проблем? Кожен наступний крок лише ускладнює ситуацію і виходу немає. А може, все не так, як здається?.
Уривок з книги «Не так, як здається»
— Ей, Сірий! Там твій батя по двору шариться, тебе всюди шукає, — почув голос за спиною Сергій Данчук. Він задумливо сидів на лавочці біля спорожнілого в цей вечірній час дитячого майданчика. Неквапом повернув голову на звук і побачив Кольку Махова на прізвисько Маха, який потягував свій “вейп”, час від часу випускаючи сивуватий дим.
— Та пішли вони всі! — відвернувся Сірий від Махи. — Задовбали вже! — вимовив сердито.
— Що? Знову конфлікт поколінь? — продемонстрував нерівні зуби Колька.
— А тобі якого біса треба, Маха? Чого ти до мене доМАХАвся? — роблячи акцент на відповідних буквах, різко перепитав Сірий.
— Ти не газуй, бро’, — примирливо примружив очі Колька, — я ж тобі не ворог. З родаками знову поцапався? Так це у всіх буває. Я зі своєю “мамахен” по кілька разів на тиждень обговорюю розбіжності в поглядах на виховання підростаючого покоління, — заіржав Маха.
— І що? Домовились до чогось? — байдужо запитав Сірий.
— Та до чого там з ними домовишся? У них у житті все по плану: школа, університет, престижна робота, діти, пенсія, онуки… А мені все те по барабану. Нафіга п’ять років горбатитись після школи за партою, якщо я з Рижим буду ремонтувати “америкоси” і рубати нормальні бабки?
— Поки що ти Рижому каву носиш і наждачкою шпаклівку дереш, — скептично скривив губи Сірий.
— Ну і що? — трохи ображено чвиркнув через губу Маха, — це школа життя, бро’, і десь треба її проходити.
— Так, кожному своє, — примирливо проговорив Сірий.
— Ок, не буду заважати порпатись у своїй голові, — підморгнув Маха, — я до Лідки Званської. Там якась туса у неї, хата вільна. А хочеш, то ходімо зі мною. Туди з нашого класу трохи народу підтягнеться, а Лідкин пацик якихось своїх “корєшків” з ліцею притягне. Розслабимось трохи, — запропонував.
— Відвали, Маха! Бажання нуль, — махнув рукою Сірий.
— От якби я тебе не знав з дитячого садочка, то сказав би, що ти “кончений задрот”, а так лиш побажаю удачі й мирно плюну в твій бік, — вишкірився Колька. — Будь, Сірий. Надумаєш — підрулюй. Завтра субота, тож, думаю, поспішати ми не будемо. — Махов махнув правицею, прощаючись, і нарешті залишив Данчука наодинці зі своїми думками.
Думати насправді було про що, та й додому повертатись зовсім не хотілося. Уже кілька днів у їхній родині справжній треш, і можна сказати, що почасти причиною такого становища є він — Сергій Данчук, п’ятнадцяти років від народження, рідний (хочеться сподіватися) син своїх батьків.
Родина Данчуків жила у придбаній за іпотечні кошти квартирі від народження Сергія, п’ятнадцять років батьки справно платили кредит, але й на якесь дозвілля кошти завжди залишались. Тато трудився у комерційному відділі компанії, яка постачала за кордон метал, потім став начальником того відділу і на тому його кар’єра пригальмувала. Мама викладала англійську мову в універі, захистила дисертацію і з малих років виносила мізки іноземними словами, але, дякуючи їй, Сірий не мав зараз проблем з “інглішом” у школі, та й коли шаришся у мережі, то це теж стає у нагоді. Словом, все було, як в усіх. Якісь спільні відпочинки на морі, поїздки на екскурсії чи у гості до нечисленної рідні.
