Катерина Ковальова. Конкурс одноактних п'єс

Прибулець

Ви не прибулець?
Ні.
Ні?
Ні.
Чому ж тоді у вас великі очі, і руки наче сірники та ноги?
Ви на свої дивіться, Геракл теж міні знайшовся серед ночі. Батьки для жарту мабуть народили. Та вижити усім на зло ви вирішили, життя травити щоб мені та іншим.
Дотепно, справді, навіть дуже. Та жартів на Землі таких немає. Прибулець ви мій друже, можете не знати, та так і є.
О Боже, яке ж дурне. А ще і розмовляти наче може.
Всі люди можуть. Та дивно, що і ви так само як і я, теж розмовляти можете, хай мляво, та є якийсь, ще невідомий людям говір, та зрозуміти можна, молодець.
Пішли б ви звідси. Бо зараз покусаю. Або до себе на тарілку зажину, і досліди ректальні буду ставити над вами усю ніч. То що?
Я так і знав. Прибулець!
Я вже не знаю. Не знаю, що і як робити з вами, у вас напевно довідка якась, ви хворий?
Ні. О Боже ні стривайте, а вам які потрібні, бо не хотілось би до вас на корабель.
Мені потрібні хворі.
Та здоровий я як бик.
І ще здорові також.
Також?
Так, також?
Та я ви знаєте, і не здоровий, і хворим не назвати також, сказати хочеться, для вас я не формат.
Як і для інших.
Для інших? І інші є?
Так, ідіть шукайте. А то поліцію я викликати можу.
А вони теж?
Що теж?
Прибульці. Все зійшлось…
Не знаю навіть, що і говорити.
Ви розкажіть мені про расу вашу та планету.
Земля планета наша.
Як і наша! Дві різні раси, та такі далекі, а все ж планети Землями назвали, смішно, так?
Не дуже.
Ні, не хотів образити я друже, твою планету, вибачай.
А ти місцевий?
Так, живу на цій планеті, я землянин! Ой, забув, ви також, але інший, з іншої Землі, так дивно.
Та не говоріть.
І я про це! А ви на багатьох планетах вже були, чи перші в списку вашому ми трапилися зараз?
Ви грошей хочете? Чи що?
А ви б могли мені допомогти? Чи посланцем своїм на цій планеті стати просите?
Так прошу стати посланцем, зараз вже пошлю.
А куди? Далеко будемо летіти ми чи ні?
Ви знаєте, у нас через дорогу прийнято із посланцями говорити, а ви ще тут. Не вийде в нас розмови.
Та тож у вас мабуть розвинені і слух і очі, а в нас не так.
У вас нічого не розвинено я бачу.
Чому? Багато знаю я, в своїй роботі точно.
Спеціаліст.
Ага, та дуже добрий. Може і вам згодяться навики, то як?
Що як?
Потрібні?
Мені вже від розмови з вами зле, ви кудись йшли?
Зле? Напевно ви з людьми не розмовляли, тому і тяжко вам. Та ще і мова інша. Може навіть атмосфера не підходить.
Так, мені ваша атмосфера не підходить.
Що аура не та? А ви чутливий мабуть… Мені бабуся ще казала, що аура у мене не хороша. Не буде з мене посланця напевно…
Ідіть напевно до бабусі, хай ауру вам чистить.
Так її нема. Чи і туди ви можете послати?
Ні, то тюрма…
У вас це так працює, напевно ви не можете розкрити технології свої, із мертвими щоб говорити, чи інакше щось, а так хотілося б до невідомого торкнутись, щось ризиковане в житті собі знайти.
Ідіть на ринок біляші поїжте, я ризик гарантую вам, і діарею також.
Знову чужоземні жарти. А скільки вас?
Нормальних? Та багато, не стільки, скільки вас.
Так людей багато.
Про дурнів я.
А вид напевно там…
Ви мене чуєте?
Шестиногі коні, трьох голові собаки…
Так, і триногі африканці.
Що?
А що? Вам можна глузувати, а мені?
У вас гори є?
Є.
А річки є?
Є.
А океани?
Все є крім терпіння. Може досить?
Та так цікаво. Не кожен день інопланетну сутність, ви бачите у місті. Чи може навіть бачив, та не помічав?
Може.
Я навіть і не думав про таке.
А от це дивно.
А я про що. А скільки років ви на нашій планеті?
Я?
Так, ви.
Мені тридцять два роки.
Земних?
Так Земних.
Нашої Землі, чи вашої?
А-а-а. Ви вже дістали! Може досить?
Це ви так завжди? Чи сигнал якийсь дали комусь?
Який сигнал? Дістали! Все, не говоріть зі мною. Де той автобус? Я головую зараз об стовп битися почну.
А треба?
Що?
Навіщо, об стовп? Так треба?
Ага, підіть спробуйте.
Та ні, ви напевно набагато міцніші ніж люди. Чого мовчите?
Ми дуже, дуже сильні, тож гнівати вам не потрібно нас. Так зрозуміло?
Та добре, як не хочете ви говорити, то мовчіть.
Дякую.
А що за автобус?
Ви ж обіцяли…
Та я просто. Там всі прибульці, чи мені теж ним можна, а то свого напевно дочекатися не зможу.
Всім можна. Навіть вам.
А куди він прямує?
Просто скажіть. Ви спеціально знущаєтесь? Чи це розіграш?
Та чого ви, спитати вже не можна. Я починаю сумніватися у тім, що ваша раса чисті наміри несе.
Давайте так, я зараз швидко розповім про нашу расу, усі секрети, культи, а тоді, відстанете від мене ви. Гаразд?
Та звісно пане!
Отож, ви про планету вже дізнались. Ми тут, щоб сливи з ягодами в відра позбирати, а потім на міжгалактичному базарі, за долари, що з Марса продавати. А іноді і органи людські, у більшості своїй то ніс та пуп, все інше йде на корм тваринам різним. А ще ми особисто Бога знаєм. А ще ми часто над домівкою на кораблі літаєм, і плюємо на неї.
І мою.
На вашу в першу чергу.
А-а, то ви жартуєте.
А ви як думаєте?
Ні ну може помилився, усяке може бути з усіма.
Нарешті попустило, от і добре.
Ви вибачте мене, я все життя, хотів із кимось от таким поговорити.
Що?
Ну ви зрозуміли. З інопланетним розумом. Та все ж, ви праві. Людина ви, мене переконали, тому що те що ви несли, такого навіть в космосі немає. Це ви напевне хворий, а не я.
Як скажете, давно просив вас помовчати.
Добре, ви вибачте мене, піду напевне пішки я додому.
Ідіть. Пішов. І слава Богу. Мене із місією ледь не розсекретив, от навіть наш автобус на підході, всі раси внеземні він там везе, на ринок будемо летіти цього ранку. А тут придурок наче кліщ вчепивсь. Потрібно знову вже костюм міняти, бо легко мене в ньому розпізнати. Чого хорошого і дійсно люди взнають, хто на домівки їм в ночі мов той верблюд плює. Страшні часи йдуть, та не тільки це, поїду я напевно всеж додому, на свою Землю, де триногі, чекають з нетерпінням вже мене.