Зіняк Олександр. Показна доброта
Усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім бажанням, інтересам, мріям, вчинкам, – це добро.
Добро – категорія етики, якою позитивно оцінюють певну поведінку людей, їхні вчинки і ставлення до навколишнього.
Проте є певна кількість людей, яка спотворює поняття добро і живе так званою «показною добротою».
Це їхній стиль життя, їм так зручно.
В них своя тактика, стратегія, логіка, поведінка і манера спілкування.
Взагалі стиль життя визначає ступінь зрілості і цілісності особистості щодо суспільства.
Люди, котрі носять маски «показної доброти», формують свій стиль життя самостійно і примикають до тих груп людей, котрі їм здаються ближчими по духу і спорідненості.
Іноді такий стиль життя людина копіює з близької їй людини чи, можливо, однокласника «просунутого», кумира фільму чи музичного виконавця і т. п.
Показна доброта носить у собі навіть показну ввічливість, тобто людина свідомо пристосовується під когось, в чомусь навіть програє, якщо їй це зручно і вигідно для життя.
Показуха ця притаманна деяким жіночкам, котрі обговорюють все і всіх, не лінуючись «працювати» язиком навіть по дорозі до церкви, у вихідні чи святкові дні.
Переступаючи поріг до церкви, вони тут же одягають маску покірного ягняти і, з сумом дивлячись на ікони, хрестяться, і б'ють поклони.
І дійсно, дивлячись на ту жінку, що так лихословила щойно на дітей, близьких, сусідів, даєшся диву.
Вона, бідненька, свята як ангел.
І тут починає здаватися, що в мене, напевно, галюцинації, вона поганого ніколи в житті не говорила – це я хворий.
Є певна категорія людей, котрих я називаю «андерсенами».
Ні в якому разі не хочу образити творчість відомого письменника-казкаря.
Просто в деяких людей показна доброта проявляється наче в якихось казках, а вони самі виступають в ролі казкарів.
Якщо ти хочеш поширити якусь нісенітницю, то, запустивши цим людям її у вуха, створяться казки не гірші, що створював Андерсен.
Напускна доброта таких андерсонів проявляється лише в сторону сильних людей, в котрих вони бачать певний авторитет, і керуються вони девізом «слабака копни, до сильного притулись».
І ось з показною ввічливістю, добротою, як та собачка махає хвостиком, такі люди будуть бігати кругом свого «авторитета» й улесливо розповідати почуті плітки у формі казок Ганса Крістіана Андерсена.
Чи потрібно виводити на правду таких людей і чи робимо це ми?
Звісно, ні, бо з дитинства ми любимо казки і всілякі веселі історії.
Звернув увагу на таку цитату: «Мати одна, та щастя різне».
Автор має рацію, погодьтеся.
Всі ми є свідками відношень деяких мам до дорослих дітей. Одних вона «на руках гойдає», зазвичай тих, які з нею живуть, а про інших згадує коротким смс.
При випадковій зустрічах така мама напускає на себе образ материнського піклування, особливо коли при такій горе-мамі є знайомі люди, тобто це гра на публіку під маскою «показної доброти».
Радує одне, що таких мам одиниці.
Чи можемо ми засуджувати таких мам?
Звісно, ні, бо це наші мами, і ми їх сприймаємо такими, які вони є.
Показну доброту спостерігаємо навіть в підлабузництві. Лукавій догідливості до того ж керівника на будь-якій роботі чи в збройних формуваннях.
Хтось хоче випросити відпустку, хтось підвищення кар'єрного росту. І це не завжди вдається зробити завдяки високим професійним якостям.
Тепер уявіть собі посадовця-корупціонера.
Яке в нього ставлення до трудового колективу та чи тримає він коло себе вигідних йому людей?
Звісно, тримає, знову-таки шляхом показної доброти, але в даному випадку вона вигідна саме цьому злочинцеві при посаді.
У нас створена в країні дієва система запобігання проявам корупції, та деякі чиновники ще не відійшли від манери вседозволеності і що все було побудовано на хабарях при «совку» (та й не лише при ньому).
Згадаймо певних депутатів попередніх виборів.
Це я про часи, коли ще присутнім був «совок» у всій його красі.
З якою напускною добротою вони ставилися до народу при проведенні виборів, які «золоті гори» вони тільки обіцяли.
Що вони зробили для народу і де їхні обіцянки?
Де вони взагалі поділись після виборів?
Все, маски показухи було знято!
Декого з них ми бачили лише по ТБ, говорили вони такими замислуватими реченнями, що народ лише кліпав очима, переглядаючи виступи того депутата, та й нічого толком не зрозумів з того, та й нічого суттєвого не змінювалось у кращу сторону.
Людина, і це, напевно, з давніх-давен, навіть іноді молиться Богу і просить Його щось з напускною добротою.
До іншої людини ви можете підлеститись, обманути.
Ви хочете обманути самого Бога?
Та це від вас – як «брехня во спасіння», або «свята брехня».
Хоча для такої категорії вона є допустимою і виправданою, хоч це – аморально й абсурдно.
Відповідь такі людини отримають від самого Бога, ми не в праві їх осуджувати.
Свій короткий допис завершу зверненням до певної категорії людей у масках «напускної доброти»:
Показною добротою ви обманюєте не суспільство, бо ваші дії видно як на долоні. Ви обманюєте себе, бо брехня ваша – як наркотик і поглинає вас повністю. Ви перестали жити реальними і правдивими подіями, а дієте згідно зі своєю брехливою історією, придуманою вами.
Правда є гіркою і нестерпною інколи, але вона ж є і визволяє людину.
Визволіть себе!
