На Apple TV+ вийшов детективний серіал «Шуґар» — нуар від авторів «Я — легенда» та «Міста бога» про детектива в Голлівуді. Головну роль відіграє Колін Фаррелл, який уже розслідував таємниці у Каліфорнії у другому сезоні «Справжнього детектива». Розповідаємо чому цей серіал сподобається кіноманам і тим, хто втомився від цинічного сторітеллінгу.
Лос-Анджелес, наші дні. Найбільше у житті приватний детектив Джон Шуґар (Колін Фаррелл) любить дві речі: шукати зниклих людей та дивитися кіно. Тому його нова справа – справа мрії.
Голлівудський магнат Джонатан Сігел (Джеймс Кромвелл), чиї фільми детектив переглядав десятки разів, просить знайти свою недолугу внучку Олівію (Сідні Чендлер). Раніше дівчина мала проблеми з наркотиками, і всі вже звикли до її періодичних зникнень. Але легендарний продюсер упевнений, що цього разу справа серйозна.
Спочатку Шуґар знайомиться з кінокланом Сігелів. Син Джонатана та батько Олівії Бенні Сігел (Денніс Буцикаріс) теж продюсер, тільки фільмів категорії «В», а не класики. Він займається продовженням старого хіта, який має воскресити кар'єру його другої дитини — дурного сина Денні (Нейт Корддрі), який став зіркою ще в дитинстві. Ні батькові, ні братові немає справи до Олівії, її мати – теж актриса – давно загинула. Єдиною людиною, крім дідуся, кому дівчина небайдужа, виявляється колишня дружина Бенні — рок-співачка Мелані (Емі Райан). Коли один за одним починають випливати сімейні секрети, під підозрою опиняються всі.
"Шуґар" - перший серіал у фільмографії жанрового сценариста Марка Протосевича, який написав культовий фантастичний трилер з Дженніфер Лопез "Клітка", постапокалітичний трилер "Я - легенда" та провальний ремейк "Олдбоя". Виробництвом серіалу займалася студія Саймона Кінберга, автора успішних, але нехитрих хай-концептів на кшталт «Містера та місіс Сміт», «Телепорта» та серії про «Людей Ікс». За режисуру відповідали бразилець Фернанду Мейрелліш, який зняв надпопулярний у нульових «Місто бога», і Адам Аркін, який знає все про життя в голлівудському клані.
Серіал починається з короткого чорно-білого прологу на кшталт «Казино Рояль». Джон Шуґар знаходить дочку якудза у Токіо. Він пропонує викрадачам здатися та піти, наголошуючи, що сам він ненавидить насильство. Зрозуміло, вони його не послухають і пошкодують, а детектив розчаровано вирушить змивати кров у душі. Ви бачили такі сюжети вже неодноразово. Це класична стилізація під нуар, всі основні елементи на місці: крутий детектив, філософування про людську природу за кадром, аморальні герої, фатальні жінки.
"Бізнес важкий, але рівний", - говорить Шуґар про свою роботу. Те саме можна було б сказати і про неонуарів, життя яких режисери продовжують підтримувати, змішуючи жанр з іншими: супергероїкою («Бетмен»), фантастикою («Спогади»), бойовиком («Джон Вік»). У Шуґарі спроба об'єднати жанри теж є: в якийсь момент історія різко зміниться.
Головне задоволення тут – спостерігати за Коліном Фарреллом. На відміну від інших приватних детективів, Шуґар не цинік, а ввічливий гуманіст і пацифіст, який щиро вірить у силу дипломатії та цінність людського життя. Свята людина — любить собак, дає бездомним гроші на дорогу додому, не спить із п'яними жінками. Знає арабську, японську, іспанську, є членом загадкового клубу поліглотів-космополітів і може спіймати муху паличками для їжі. До того ж, дуже стильний. Якщо машина, то синій спорткар Chevrolet Corvette. Якщо костюм, то зі знаменитих ательє на Севіл-Роу. Якщо револьвер, то той, яким користувався Гленн Форд у класичному нуарі "Сильна спека".
Синефілія Шуґара – його головна риса. Напевно, це єдиний детектив в історії, який виписує собі одразу три журнали про кіно (Cahiers du cinéma, Sight and Sound та American Cinematographer), ходить на фільми Джона Кассаветіса та із захопленням розповідає терапевтові про стрічку «Щось» 1982 року. Творці серіалу не відстають від свого героя, вклеюючи у розповідь фрагменти з десятків класичних фільмів, щоб проілюструвати почуття та вчинки героя. «Гільда», «Ніч мисливця», «Цілуй мене на смерть», «Розрахуємось після смерті», «У затишному місці», «Стукайся в будь-які двері», «Третя людина», «Мальтійський сокіл» — за цим списком можна вивчати історію нуару. Крім того, Протосевич вигадав для Шуґара оригінальні постери і цілі сцени з неіснуючих фільмів Сігелів.
У кадрі з'являються відомі голлівудські локації на кшталт старовинного кінотеатру Cinerama Dome та Бульвара Сансет. Автори користуються містичним флером Міста ангелів, що склався завдяки «Китайському кварталу», «Малголланд Драйв» та «Секретам Лос-Анджелеса».
Іноді прямолінійність, з якою автори штампують кіноманські відсилки, може дратувати: таки улюблені твори прямо в кадр вставляють любителі та студенти. Але це по-своєму навіть розчулює. Зрештою, цей прийом такий же наївний і зворушливий, як і сам Шуґар — Колін Фаррелл зі своїм фірмовим поглядом втраченого цуценя зміг оживити навіть такого «ідеального» персонажа (хоча здавалося, що в сучасному серіальному світі з часів «Клану Сопрано» можуть правити виключно неоднозначні антигерої). Втім, ш'ямаланівський сюжетний твіст розділить глядачів: одні розтануть від задоволення, інші, скажімо так, посиніють від злості.
