Опанас Сластіон: зберігач культурної спадщини та фундатор українського модерну
Опанас Сластіон був не лише видатним художником, архітектором і музикантом, але й знаковою фігурою в українському культурному просторі кінця ХІХ – початку ХХ століття. Його творча спадщина охоплює багато сфер: живопис, архітектуру, етнографію, музику та громадську діяльність. Він є засновником Миргородського наукового і художньо-промислового музею, одним із творців українського архітектурного модерну, засновником першої селянської капели бандуристів. Незламна відданість українському мистецтву та культурі зробили Сластіона одним із головних символів українського національного відродження, якого йому вдалося досягти крізь перепони свого часу.
Ранні роки та вплив родини
Опанас Сластіон народився 15 грудня 1855 року в Бердянську Таврійської губернії, але дитинство його пройшло в містечку Ногайськ (нині Приморськ). Батько, Георгій Сластіон, займався церковним живописом та іконописом і став першим наставником для сина у малюванні, заклавши основи його майбутньої кар’єри. Мати Марія передала Опанасові любов до українських пісень, казок та переказів.
З дитячих років Опанас проявляв не лише талант до малювання, але й палкий інтерес до музики. Його сусід, музика Анастас Смоктій, відкрив юнаку світ кобзарства, даючи перші уроки гри та знайомлячи його зі старовинними думами і піснями. Від Смоктія Опанас перейняв глибоку любов до української народної творчості, зокрема до кобзарства, яке стало для нього не лише музичною формою, а й культурною спадщиною, що відображала дух і душу українського народу. Цей інтерес до старовинної музики залишився з ним на все життя, ставши важливою частиною його творчого шляху й ідентичності.
Петербург: освіта і творчий старт
У 1872 році, за підтримки батька, Опанас переїхав до Петербурга, де розпочалася його художня освіта. Спершу він навчався в школі "Товариства заохочення мистецтв" під керівництвом видатного художника Івана Крамського. За кілька років Сластіон став вільним слухачем Петербурзької академії мистецтв, де поглиблював свою майстерність у живописі.
Під час літніх канікул Опанас подорожував до Полтавської губернії, де занурювався в місцеву культуру, збираючи етнографічні матеріали та створюючи численні етюди, що відображали життя й побут українців. Він уважно вивчав народні звичаї, архітектуру, предмети побуту, занотовував деталі й колоритність українського села. Ця робота принесла йому визнання: навесні 1877 року за серію етюдів він був удостоєний двох срібних медалей. У 1882 році йому присвоїли звання художника.
Ще під час навчання в Академії Опанас Сластіон виявляв глибоку зацікавленість особистістю і творчістю Тараса Шевченка. Будучи палким шанувальником поета, він збирав книги й речі, пов'язані з Шевченком, та знав напам'ять багато його творів. У 1884 році на сторінках журналу "Нива" було опубліковано малюнок Сластіона до поеми "Катерина", що одразу привернув увагу критиків.
Натхнений успіхом, художник продовжив роботу, створюючи ілюстрації до поеми "Гайдамаки". 49 малюнків, створених Сластіоном до цієї шевченківської поеми, передають не лише його майстерність, а й глибоке знання історії й побуту українського народу. Ілюстрації Сластіона отримали високу оцінку від Іллі Рєпіна, а сам художник посів місце серед перших ілюстраторів Шевченкових творів, поряд із Яковом де Бальменом та Левом Жемчужниковим.
Опанас Сластіон проявив себе як майстер пейзажу та жанрової сцени, його творчість була значною мірою позначена впливом художників-передвижників. Його картини на українську тематику неодноразово виставлялися з успіхом у Петербурзі, Києві, Полтаві та інших містах, викликаючи захоплення публіки. Однією з таких робіт стала картина "Проводи на Січ", у якій відображено героїчний дух українського народу. Зворушливий момент прощання матері з сином, що вирушає на Запоріжжя, передано з глибокою емоційною силою. Художник вдало поєднав драматичність сюжету з тонким відчуттям кольору, підкреслюючи важливість миті та розкриваючи ідейний задум твору, що свідчить про його майстерність як колориста.
Кобзарське мистецтво як джерело натхнення для Опанаса Сластіона
З 1887 по 1900 рік Опанас Сластіон працював у Військовому міністерстві, де виконував обов'язки художника з проєктування обмундирування військ. Ця посада стала для нього не лише професійним досвідом, а й важливим етапом у вивченні матеріалів доби українського козацтва.
Кожного літа під час відпустки Опанас Сластіон вирушав в Україну, де займався збором предметів народної творчості, а також глибоким вивченням звичаїв та побуту українського народу. Його старання з систематизації етнографічного матеріалу надихнули на ідею створення альбому, який мав складатися з п’яти розділів: портрети, архітектура, начиння, зброя та костюми. У 1894—1895 роках він реалізував цю задумку, створивши унікальний альбом літографій "Старовина українська і запорозька", проте, на жаль, цей безцінний твір був втрачений під час повені у Петербурзі в 1900 році. Крім цього, Сластіон активно знайомився з кобзарями, записував їхні пісні та думи, малював їхні портрети та писав біографії, таким способом зберігаючи пам'ять про ці видатні постаті української культури.
Портрет кобзаря Петра Неховайзуба став першим у творчій серії Опанаса Сластіона, який значно вплинув на його художній стиль. Саме від Неховайзуба художник перейняв кілька дум, серед яких "Плач невольників", що стала важливою частиною його репертуару. Під портретом кобзаря Сластіон зробив напис: "Мій пан-отець, що навчив мене співати думи", - що підкреслює глибокий емоційний зв'язок між ними. Крім того, Опанас Сластіон сам був вправним виконавцем українських пісень, дум і балад, чудово акомпануючи собі на бандурі.
Протягом більш ніж п’ятдесят років своєї творчості, з 1875 по 1928 рік, Опанас Сластіон невтомно працював над створенням портретів виконавців українських дум — кобзарів. Він майстерно використовував різноманітні техніки: туш, перо, чорну акварель, білила й олівець, створюючи неповторні образи народних співців з Полтавщини, Чернігівщини та Харківщини. Ця колекція не лише мала високу мистецьку цінність, а й стала безцінним джерелом інформації для музичної фольклористики.
Під кожним портретом художник фіксував дату, ім’я, по батькові та прізвище співця, а також назви дум, які той виконував. Завдяки цьому Сластіон став піонером у зборі біографічних даних про співців, залишивши важливий слід в історії української етнографії. Його роботи вирізняються своєю оригінальністю: жоден з портретів не є шаблонним, адже кожен кобзар зображений з унікальними рисами обличчя та в характерній для нього позі. Це свідчить про глибоке розуміння митцем душі своїх героїв та їхнього мистецтва, що дозволяє глядачеві зануритися у світ української народної музики.
Збір етнографічної спадщини: збереження народної пам’яті
У 1900 році Опанас Сластіон залишив Петербург і вирушив до Миргорода, де на нього вже чекала нова можливість — місце вчителя малювання в Художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя. Цей перехід став важливою віхою в його кар'єрі, адже він отримав змогу передавати свої знання та досвід новому поколінню митців. Сластіон не лише викладав, а й активно залучав учнів до дослідження українського народного мистецтва, фольклору та культури, стимулюючи їхню творчість і зацікавленість у збереженні національних традицій.
Як викладач малювання у Художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя Опанас Сластіон зосередив увагу на дослідженні народної творчості, активно збирав зразки старовинного українського орнаменту. Його прагнення зберегти та популяризувати ці унікальні художні традиції виявилося у пропозиції видати альбом, що містив би візерунки та декоративні зображення. Цей альбом був би безцінним ресурсом для народних умільців, які могли б черпати з нього натхнення та використовувати відповідні моделі у своїй творчості. Сластіон вірив, що такі публікації допоможуть відродити інтерес до традиційного українського мистецтва та підтримати місцевих майстрів.
Саме на початку XX століття Опанас Сластіон активно розвивався не лише як художник, а й як видатний етнограф, глибоко занурившись у вивчення культури та фольклору Полтавщини. Під впливом Лесі Українки та її чоловіка, фольклориста Климента Квітки, влітку 1908 року розпочалася спільна праця львівського композитора-етнографа Філарета Колесси та Опанаса Сластіона, метою якої було записування мелодій українських дум. На 57 фонографічних валиках Філарет Колесса зафіксував виконання дум відомими народними співцями, як-от Михайло Кравченко, Опанас Савченко, Платон Кравченко, Явдиха Пилипенко та Микола Дубина, а також самого Опанаса Сластіона. Ця співпраця стала важливим внеском у збереження і популяризацію українського фольклору, дозволяючи зберегти унікальні мелодії для майбутніх поколінь.
Опанас Сластіон активно долучався до культурного життя України, ставши організатором ювілейних вечорів на честь Тараса Шевченка. Він не лише пропагував спадщину поета, але й збирав кошти на встановлення пам’ятника Кобзареві в Миргороді. Також художник брав участь у конкурсі на найкращий проєкт монумента Шевченка в Києві, демонструючи своє прагнення увічнити пам’ять великого митця. Під псевдонімом "Опішнянський гончар" Сластіон писав статті про українських кобзарів та їхнє мистецтво для таких часописів, як "Київська старовина" та "Рідний край".
Український архітектурний модерн: новий стиль і його народні мотиви
Опанас Сластіон відігравав важливу роль у формуванні й утвердженні українського стилю в архітектурі, активно пропагуючи цю ідею на сторінках полтавської та київської періодики. Впродовж 1910–1913 років він розробив низку проєктів сільських громадських будинків, що відзначалися характерними національними рисами. Серед них були будівлі кооперативних товариств, споруди на території Миргородського курорту, а також будинок земського лікаря в Чорнухах і будинки у Великих Сорочинцях.
Сластіон також створив проєкти для понад 90 земських шкіл, які згодом були збудовані спочатку на Полтавщині, а пізніше — на Чернігівщині, Сумщині та Київщині. Ці навчальні заклади, виконані в стилі українського архітектурного модерну, не мали аналогів у народному будівництві й архітектурній практиці того часу. На жаль, сьогодні більшість унікальних споруд, створених за проєктами Сластіона, знаходяться у занедбаному стані або знищуються.
Усі ці архітектурні проєкти мали яскраво виражені національні ознаки, зокрема цегляний декор на фасадах, що повторював український народний візерунок, трапецієподібні прорізи дверей і вікон, а також дах із заломами і вежу з високим шпилем над головним входом. Ця архітектурна спадщина є свідченням не лише майстерності Сластіона, а й прагнення зберегти та розвивати українську культурну ідентичність.
Життя у складні часи: від революції до останніх днів
Під час революційних подій 1917–1920 років Опанас Сластіон активно займався порятунком художніх шедеврів, які могли бути втрачені через політичну нестабільність. Він очолив комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти Полтавщини, що дозволило зберегти безцінні твори мистецтва з маєтків відомих українських родин, як-от Муравйови-Апостоли, Гоголі-Яновські, Капністи та Трощинські.
На базі зібраних матеріалів за ініціативи Опанаса Сластіона у 1920 році було засновано Науковий і художньо-промисловий музей, що налічував близько 600 експонатів. Цей музей став основою для створення Миргородського краєзнавчого музею. Сластіон не лише виступив ініціатором відкриття, але й передав до музею свою колекцію старожитностей і власні живописні роботи, що підтверджує його прагнення зберегти не лише національну культуру, але й власну художню спадщину для наступних поколінь.
У 1927 році Опанас Георгійович заснував капелу миргородських бандуристів, що стало значущим внеском у збереження та популяризацію української музичної спадщини. Проте навіть після виходу на пенсію в 1928 році Сластіон не зупинився на досягнутому. Спокійне життя не відповідало його енергійному духу, і він продовжував активно працювати над живописом, створюючи ілюстрації до творів Тараса Шевченка, а також писав мемуари, в яких ділився спогадами про своє життя та досвід.
Для Опанаса Сластіона Голодомор став не лише національною трагедією, але й глибоким особистим болем, оскільки він був свідком жорстокого винищення українців більшовицькою владою. Цей нестерпний біль вразив його серце, і 24 вересня 1933 року він залишив цей світ на 79-му році життя. Митця поховали на Троїцькому цвинтарі в Миргороді, де зараз стоїть гранітний надгробок, що увічнює його пам'ять і відданість рідному краю.
Опанас Сластіон — майстер, спадщині якого належить вічність
Опанас Сластіон — це яскрава постать, яка стала символом національного відродження української культури в період кінця XIX — першої половини XX століття. Його діяльність у живописі, архітектурі, музиці й освіті відображає глибоку відданість національним традиціям та прагнення розвивати українську культурну ідентичність.
На жаль, внесок Опанаса Сластіона у розвиток національної культури і досі залишається недооціненим та недостатньо визнаним, що свідчить про необхідність привернути більше уваги до його творчої спадщини. Його роботи ще чекають на гідну оцінку та дослідження, щоб повною мірою виявити вплив і значення митця в контексті українського мистецтва.
