БУРЛЕСК (італ. burlesco, burla – “жарт”, “фарс”)
Англ.: burlesque; нім.: das Burleske; ісп.: burlesco; франц.: burlesque.
Бурлеск є формою гострого комізму, оскільки в ньому вживано тривіальні вислови про шляхетні та величні речі, травестуючи отож серйозний жанр шляхом використання ґротескної або вульгарної пародії. Це є “пояснення серйозних речей геть до решти жартівливими та сміхотворними висловами”.
1. Жанр бурлеску
У Франції бурлеск стає літературним жанром усередині ХVІІ ст. з появою Скаррона (”Збірник бурлескних віршів”, 1643; “Перелицьований Вергілій”, 1648), д’Ассучі (”Суд над Парісом”, 1648), Перро (”Стіни Трої”, 1653) як реакції на “кайдани” правил класицизму. Цей тип манери викладу, чи радше відновленої манери викладу, передусім використовувався для травестій класичних авторів [Скаррон, Марiво (“Перелицьований Телемах”, “Перелицьований Гомер”, 1736)]. Через бурлеск часто-густо вдавалися до памфлету, до соціально-політичної сатири. Проте бурлеск так і не став самостійним жанром, очевидно, з огляду на зв’язок з пародійною моделлю (Мольєр, Шекспір у сцені про Пірама та Тісбу, з п’єси “Сон літньої ночі”; п’єси-пародії на відомі тексти : “Опера Жебрака” Ґея (1728), “Декламація” Букінгема з сатирою на Драйдена, “Трагедія трагедій, або Життя та смерть Томи Велико пальця” Філдінга (1730). У Франції у першій половині ХVІІ ст. бурлескний балет прокладає шлях для комедії-балету Мольєра та Лиллі.
2. Естетика бурлеску
На відміну від літературного жанру бурлеск є стилем та естетичним принципом
композиції, що полягає у перевертанні зображуваного світу, в шляхетному розгляді тривіальності та тривіальному розгляді шляхетності, коли використовується бароковий принцип – “світ навпаки”: “Бурлеск як смішна п’єска полягає у неспівпадінні власної думки про щось з реальним уявленням про це щось. [...] Зрештою, таке незбігання досягається двома шляхами : перший шлях – це говорити величаво про вульгарні речі : другий – говорити вульгарно про шляхетні речі” (Ш. Перро. “Паралелі з античними та сучасними авторами”, ІІІ, 1688). Всупереч загальнопоширеній думці, бурлеск не має нічого спільного з вульгарним та вуличним жанром. Бурлеск, навпаки, є витонченим мистецтвом, що вимагає від читача глибокої культури та відчуття інтертекстуальності. Манера викладу (чи радше відновлена манера викладу) бурлеску є стилістичною деформацією норми, витончено прецезійним способом висловлювання, а не народно-спонтанним жанром. Бурлеск – ознака високомайстерних стилістів та іронічних умів, яким до вподоби пародія зі ставкою на комічні контрастно-суперлятивні ефекти – і у формах, і у тематиці. Суперечка навколо питання (наприклад, Маріво у передмові до “Перелицьованого Гомера”) про те, чи бурлеск полягає у застосованих висловах, чи у зманіпульованих ідеях (в означальному чи означеному), є безпідставною, бо саме через контраст між двома згаданими поняттями виникає комізм (принцип змішування жанрів та героїко-кoмічності).
Відрізнити бурлеск від інших форм комізму є непростою справою. Варто тільки зазначити, що бурлеск цурається моралізаторського та політичного дискурсу, властивого сатирі. У бурлеску не подибуємо також і катастрофічно-нігілістського
світосприймання ґротеску. Бурлеск зберіг від згаданих жанрів тільки “стилістичну вправність” та довільно-свобідну забавність манери викладу. Саме ця понятійна травестія, властива бурлеску, сприяла його розвиткові поза стінами літературних і політичних інституцій. Бурлеск – це поєднання усіх стилів та “манер викладу, які й сьогодні перетворюють його у винятково модерний жанр, у мистецтво контрапункту” (діалогічність за Бахтіним, дистанціювання* у Брехта).
Якнайефективніше бурлеск використовується в наш час саме в кіно. У кінокомедіях Б. Кітона та М. Сеннета візуальні гег відповідають стилістичному перелицюванню, притаманному класичному бурлескові. Текстуальний принцип бурлеску переходить тут в ігровий та візуальний принципи: шляхом несподіваного повороту
думок протиставляються статечна поведінка та її комічна руйнація.
Літ Bar, 1960; Genette, 1982.
