Водевіль

Англ.: vaudeville; нім.: Vaudeville; ісп.: vodevil; франц.: vaudeville.

У XV ст., коли водевіль (чи, точніше “водевір”) виник, це був спектакль пісень, акрбатичних номерів і монологів. Так тривало аж до початку XVIII ст.: Фюзельє,
Лесаж і Дорневаль творили спектаклі для ярмаркових театрів з використанням музики й танцю. Комічна опера з’явилася тоді, коли театральна музика зазнала значного розквіту. В ХІХ ст. водевіль стає (між 1815 і 1850 рр. з появою творчості Скріба, а згодом Лабіша та Фейдо) комедією інтриґи, розважальною комедією без інтелектуального підтексту: “Водевіль [...] супроти реального життя є тим самим, чим є лялька, що розмовляє, супроти людини, що рухається; штучним перебільшенням чогось супроти природних твердих предметів” [Берґсон (Bergson, 1899 : 78)]. Так само як добре скроєна п’єса, водвевіль продовжують ставити у наш час у бульварному театрі, збагачуючи сюжет актуальними темами, народногумористичним духом і словами автора.

Літ.: Sigaux, 1970; Ruprecht, 1976; Gidel in Beaumarchais et al., 1984; Thomasseau,
1994; Lemahieu in Corvin, 1995.