Олексій Полосін. Краплинка
Розвиднялося. З-за обрію пробивалися промені сонця, яке ось-ось з’явиться. Ранішня роса покрила всю землю. Роса — це маленькі водяні кульки – краплинки. Одна з цих краплинок сиділа на листячку споришу і чекала, коли вийде сонечко, нагріє її, і вона та інші краплинки, стануть парою і піднімуться у небо.
Бог так створив, що вода, яка після дощу зібралася у калюжі, і та, що є у озерах і річках, випаровується, піднімається до неба. Там холодно – і пара перетворюється у краплини води. Коли їх мало, то вони утворюють собою білі, майже прозорі (пір’їсті) хмарки. Коли краплинок стає дедалі більше, то вони утворюють великі сірі хмари. Краплинки теж стають більшими. Коли вони стають тяжкими для того, аби літати у небі, то падають на землю дощем. З таких, як вона, утворюються знову калюжі, озера і так далі. Виходить сонечко, гріє, вода випаровується і лине до неба, створюючи з краплин хмари. Все повторюється по колу.
А буває таке, що краплинки так охолоджуються, що стають тяжкими крижинками і падають на землю великим градом чи градинками. Люди не люблять такі краплинки-градинки, бо вони збивають цвіт з дерев або псують городину.
Я ж вам розповім про краплинку, яку всі чекають, бо вона приносить радість і життя всьому живому.
Отже… Сонечко пригріло, краплинка стала паринкою (дуже маленькою і легенькою краплинкою) і полетіла у небо. Там вона трохи охолола і знову стала такою краплинкою, якою була на землі.
Пливе краплинка у хмарці по небу. Бачить, що на землі мишка знайшла зерно і гризе його, а за кущем причаївся кіт. Він вичікує, коли мишка захопиться їжею і втратить пильність. Тоді кіт вискочить із засідки, схопить її і з’їсть. Хмаринці стало жаль мишки. Вона стрибнула з неба вниз, з усієї сили влучила у кінчик носа кота. Від несподіваності кіт-мисливець аж нявкнув і затряс головою. Мишка, почувши нявкання кота і шерхіт за кущем, кинулася навтьоки і сховалася у нірці. Зраділа краплинка, що зробила добру справу, спасла від біди мишку, і знову піднялась у небо до своєї хмаринки. А незадоволений кіт пішов шукати собі іншу поживу.
А ось у садочку, на гамаку, спить хлопчик. З хати вийшла його мама. Кличе, кличе сина, а він не чує. Не йде чомусь мама до сина, а той солодко спить. Мама продовжує кликати безрезультатно. Жаль стало краплинці маму. Вона тихо спустилася з неба і сіла на закрите око хлопчика. Той відчув приємну прохолоду і прокинувся. Почувши мамин голос, хлопчик швиденько зліз з гамака і побіг до неї. Мама обняла синочка, ніжно притулила до себе і завела до хати. Краплинка полюбувалася цією ідилією і полетіла у небо.
Одного разу краплинка угледіла маленьку квіточку, яка самотньо росла на узбіччі дороги. Люди, машини засипали її пилюкою. Вона почала сохнути, схилила свої потьмянілі пелюстка і ось-ось зав’яне. Кинулася краплинка вниз, обмила квіточку, напоїла її. Підняла квіточка свою голівку. Омиті пелюстки засяяли на сонці всіма барвами веселки. Повз проходила дівчинка. Вона побачила цю дивовижно гарну квіточку, зірвала її, встромила у своє волосся. І ще невідомо хто з них став привабливішим: дівчинка з квіткою у волоссі, чи квітка у волосся вродливої дівчинки. Та це не так важливо, бо вони доповнили своєю красою один одного. Помилувалася краплинка красунями і знову повернулася у небо.
Іншого разу краплинка угледіла старого пса, який був прип’ятий коротким цепом до буди. День був спекотний. Пес лежав у буді, висунувши свої передні лапи і голову. Біля його лап стояла порожня миска. Пес тяжко дихав. Намагаючись остудитись, він висолопив свого язика і поривчасто дихав. Хата, яку охороняв пес, була зачинена на замок. Видно, що господарів давно не було дома. Пес був покинутий напризволяще. Краплинка перейнялась жалем до старого пса. Вона підмовила інших краплинок. Зібравшись разом, вони плигнули з хмарки і пролилися на землю пасмами дощу. І так влучно, що наповнили водою миску та ще й трохи змочили собаку. Пес похапливо пив, гавкав від задоволення і підскакував під «сліпим дощем», наче цуценя. Посміялися краплинки, пораділи за старого собаку і повернулися до своєї хмарки.
Ще багато добрих справ зробили краплинка-росинка та її подружки. І кожного разу ті, кого це стосувалося, дякували Богу.
Пройшов час. Краплинка вже з дощової хмари пролилася на землю. Вода частково всмокталася у те, що змочила, частково потекла по землі ручаями та ріками, а інша, коли припекло сонечко, знову стала парою, а потім знову – хмарками у небі. Десь там літають і наші добрі краплинки – росинки! Коло обігу води у природі не змінилося і не зміниться, бо це-Божий задум і Божий дар людям.
Все живе має у своєму тілі багато води. Ми потребуємо її постійно. То й, давай будемо берегти краплинки води, завдячуючи кожній з них, чистити джерельця, не забруднювати колодязі, річки та моря.
18.05.2012 р.
