Тетяна Ликавська. Веселі вірші про зиму
Сніг
Йшли зі школи ми без спішки
і почали грати в сніжки.
Послизнувсь - на дупцю сів…
- Слухай, ти що, сніжку з'їв? -
запитала мене Алла, яка мала кусень сала на окрайчику хлібця.
- А чи, може, баранця? Ось і вовна коло рота.
- Ой, весела ця робота - їсти білий шоколад!
Дітлахи стоять уряд.
- Як смакують зірочки? - притягнув Андрій санки.
- Йду спитаю в свого тата, чом летить цукрова вата?
- Це не вата - білий пух: з неба висипавсь лантух.
- Точно! Лантух борошенця, припорошені вже скельця.
- Як дивитись на долонці - наче пряник, - кажуть хлопці.
- Я б не їла сніг нізащо.
- А для чого їсти?
- Нащо?
Говорили між собою Іра, Настя, Єва, Зоя.
- Пудра сиплеться, скажи!
- Мені схоже на пташки - білі, легкі і пухнасті, - шепотіла Оля Насті.
- Думаю, на пінопласт, - обізвавсь до них Тарас.
- На кондитерські вершки!
- А мені на блискітки! У кишеню покладу, своїй мамі покажу.
Там є радість, гамір, сміх, де літає білий сніг.
Говорили допізна... Комусь сніг - морська піна.
Грали в сніжки, недарма захотіли пампуха.
Замело навкруг, сніги…
- А що скажеш про сніг ти?
Умови конкурсу «Веселі вірші про зиму»
Усі учасники конкурсу «Веселі вірші про зиму»: https://md-eksperiment.org/category/kulturna-krayina/veseli-virshi-pro-zymu