Від науки про космос до наукової фантастики
Авторка: Леслі Мілер, фахівчиня з медіа-комунікації, коледж комп’ютерних, математичних і природничих наук Університету Мериленда.
З раннього дитинства Адина Міньйонья (отримала ступені бакалавра з фізики та астрономії 1997 року) завжди бачила космос у своєму майбутньому. Все почалося з «Зоряних воєн».
«Я пам’ятаю, як дивилася перший фільм «Зоряних воєн» із R2-D2 і C-3PO, коли мені було приблизно шість років, і я дуже прив’язалася до роботів, хотіла дізнатися, як зробити це реальністю, — згадує вона. — Я деякий час думала, що виросту й матиму власну компанію, яка створюватиме людиноподібних роботів, а родзинка була в тому, що ми житимемо й працюватимемо на Місяці. Я навіть уявляла свій кутовий офіс і вид на Місяць із вікна».
Для Міньйоньї ця безмежна уява та її дитяче захоплення космосом і наукою привели до двох успішних і водночас дуже різних кар’єр — одна в аерокосмічній сфері, де вона працює архітекторкою місій у компанії Northrop Grumman, розробляючи програмне забезпечення та системи для супутників, а інша — як авторки наукової фантастики, що пише захопливі історії про роботів, андроїдів і галактичні пригоди у своїх популярних книжках. Для Міньйоньї поєднання космічної науки та наукової фантастики виявилося ідеальним.
«Я бачу тут взаємозв’язок: наукова фантастика живить нашу уяву, яка, можливо, надихає нас на нові відкриття в науці. А наука, у свою чергу, підживлює наукову фантастику, — пояснює Міньйонья. — Працювати в космічній індустрії — це те, чого я завжди хотіла. А ще я завжди хотіла писати, і я рада, що можу займатися обома справами».
Потяг до науки
Донька інженера, Міньйонья завжди цікавилася наукою та технологіями. «Я — донька свого батька, — говорить вона. — Мій тато приносив додому комп’ютери, і я навчилася програмувати на BASIC, тож було очевидно, що я займатимуся чимось, пов’язаним із наукою і технікою».
Натхненна реальними космічними місіями NASA, такими як запуск космічного шатлу та дослідження далекого космосу зондом «Магелан», а також популярними фантастичними серіялами, такими як «Зоряні війни» та «Зоряний шлях», Міньйонья повністю поринула у світ аерокосмічних технологій. Готуючись до вступу в Університет Мериленда на початку 1990-х, вона вирішила обрати одразу дві спеціяльності. «Спочатку я думала, що буду вивчати астрономію, адже мені подобався космос і космічні дослідження, — згадує вона. — Але мій учитель фізики у школі мав диплом із фізики та працював у різних сферах. Він працював у компанії Grumman у часи космічної програми «Аполон», займався астрономією, і я подумала: “Якщо я вивчатиму фізику, я зможу займатися космосом і багато чим іншим”. Тож у підсумку я отримала два дипломи».
На свій подив, в університеті Міньйонья зрозуміла, що обожнює фізику. «Що мені подобається у фізиці? Вона є основою того, як усе працює, — пояснює вона. — Я жартувала зі своїми друзями в коледжі, які вивчали інші науки, що зрештою вони просто досліджують інші розділи фізики. Математика — це лише інструмент для опису фізичних процесів, а хімія — відгалуження атомної фізики й термодинаміки. Хоча я жартувала, я вважаю, що в цьому є певна правда. Можливо, саме тому мені так подобається фізика».
Практичний досвід роботи із супутниками
На другому курсі Міньйонья отримала перший практичний досвід у сфері аерокосмічних технологій. «Я влаштувалася на роботу в Групу космічної фізики, де створювали прилади для супутників, — розповідає вона. —Я дізналася про вакансію в потрібний момент, коли вони шукали студентів для нової місії, і працювала над нею від самого початку до передачі приладу до Центру космічних польотів імені Ґодарда (NASA). Це було дуже круто».
Працюючи в лабораторії, де вона збирала й навіть розбирала наукові прилади, які згодом вирушали в космос, Міньйонья зрозуміла, що вона на правильному шляху. «Я торкалася апаратури, яка полетить у космос. Це було надзвичайно захопливо», — згадує вона.
Для Міньйоньї робота пліч-о-пліч із дослідниками космосу в Університеті Мериленда та практичне навчання таким навичкам, як проєктування в CAD, дали їй необхідний інструментарій, щоб отримати свою першу роботу в Центрі космічних польотів Ґодарда (NASA).
Згодом вона приєдналася до компанії Orbital Sciences Corporation, яка пізніше стала частиною Northrop Grumman. Протягом наступних 16 років — здобувши паралельно ступінь магістра з комп’ютерних наук у Технологічному інституті Джорджії — вона розширила свої знання в галузі програмного забезпечення та систем для космічних місій і стала провідним фахівцем у програмі супутникової інженерії Northrop.
«З боку програмного забезпечення я працювала над нашими системами командування та контролю. У нас є програмний комплекс, який керує супутниками, і мені подобалося те, що він давав мені доступ до роботи з багатьма різними типами супутників, — розповідає Міньйонья. — У системній інженерії я можу брати участь у всіх етапах життєвого циклу місії. Коли NASA говорить: “Нам потрібен супутник, який виконуватиме дії А, Б, В”, ми як системні інженери розбиваємо ці вимоги на конкретні завдання, і я якраз є тією людиною, яка бачить процес у цілому, від початку до кінця. Група, з якою я тісно співпрацюю зараз, відповідає за Cygnus, один із вантажних кораблів для постачання Міжнародної космічної станції».
Від науки до наукової фантастики
З роками кар’єра Міньйоньї набирала обертів, як і її діяльність як письменниці-фантастки, яка розпочалася ще в школі. «Мій батько був фанатом Айзека Азімова та Роберта Гайнлайна, тому я знала, що вони були інженерами та науковцями, які також писали наукову фантастику, і це було тим, чого я теж хотіла, — каже Міньйонья. — Спочатку я думала, що можу писати лише оповідання. Але приблизно в 2009 році я зрозуміла, що можу писати й романи, і відтоді я цим займаюся».
Серед її книжок — «Божевільні пришелепкуваті роботи» (Crazy Foolish Robots) та «Robots, Robots Everywhere», у яких поєднуються наукова фантастика, гумор, філософія й, звісно ж, роботи. Її найновіша книжка «Лунарна логіка» (Lunar Logic) розгортається на Місяці через 100 років у майбутньому. «Там живуть людиноподібні роботи, створені та виготовлені прямо на Місяці. Вони не знають нічого про людей і про те, чому вони там опинилися, — пояснює авторка. — Але з часом починають ставити запитання, що відбувається, і зрештою знаходять відповіді».
У світах Міньйоньї є лише одна межа — її власна уява, і саме це приносить їй найбільше задоволення від письменництва. «У своїй науковій фантастиці я встановлюю правила, як хочу, — госорить вона. — Я можу писати, що завгодно, і це приносить мені величезне задоволення».
Для Міньйоньї написання наукової фантастики — це також можливість виконати ще одну місію: зацікавити більше людей наукою та викликати в них захоплення нею. Виступаючи на конференціях із наукової фантастики та інших заходах, вона ділиться своєю пристрастю до науки і техніки, сподіваючись надихнути наступне покоління вчених — і не тільки їх.
«Усі технології, які ми маємо сьогодні, є результатом багатьох десятиліть фундаментальних наукових досліджень, інженерії, математики, — пояснює вона. — Тож якщо ми хочемо рухатися далі, нам потрібні люди, які підуть у ці сфери». Оскільки вона завжди бачила важливість науки у своєму житті, вона прагне донести це повідомлення до інших. «Вам не обов’язково повністю розуміти науку, але ви можете її цінувати, — зауважує Міньйонья. — Я сподіваюся, що якщо мені вдасться хоч трохи надихнути інших — прямо чи опосередковано — це вже буде важливим досягненням».
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «From Space Science to Science Fiction» на сайті Університету Мериленда 12 березня 2025 року.
Переклала Олена Вонсович
