Острозька Біблія: культурна перлина релігійної історії України
Острозька Біблія – одна з найцінніших книжкових скарбниц України, що втілює в собі значущу культурну та релігійну спадщину. Ця давньослов'янська рукописна біблія, виготовлена в Острозькому друкарстві в XVI столітті, стала символом сили та непереборної духовності українського народу. Завдяки своїй історичній та культурній цінності Острозька Біблія займає особливе місце серед національних реліквій України.
12 липня 1580 року коштом та організаційними зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького колектив книжників вперше створив слов'янський біблійний канон, завдяки якому церковнослов'янська мова в українізованому і кодифікованому ними варіанті набула поширення у слов'янському православному світі.
Крім українців, Острозькою Біблією 170 років послугувався весь православний слов'янський світ та Молдова, її мова справила великий вплив на утвердження у східних і південних слов'ян пізнішого східнослов'янського варіанту церковнослов'янської мови.
Правки та переклади
До перевидання Острозької Біблії, з огляду на брак її для церковних потреб, вперше вдалися у 1663 році. За наказом царя Олексія Михайловича текст 1581 року перевидали у Московському царстві як «первопечатный», виправивши правопис та замінивши рештки українського наголосу на російський. Вдруге Біблію 1581 року — в редакції 1663 року — за наказом Петра І у 1712-1719 роках виправляв на основі грецького тексту єпископ Феофілакт Лопатинський. По смерті царя її так і не видали, а виправлення Лопатинського роками «перевіряли». Нарешті, 18 грудня 1751 року вийшла т. зв. Єлизаветинська Біблія, фактично третя редакція Біблії 1581 року, виправлена за наказом імператриці Єлизавети ієромонахами-професорами Київської академії Варламом Лащевським та Гедеоном Слонимським.
Перший повний переклад тексту Біблії новою українською мовою здійснили Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй та Іван Нечуй-Левицький у 1903 році. Другий, науковий, переклад, виконав у 1917-40 роках Іван Огієнко (митрополит Іларіон). Книга - «з мови давньоєврейської та грецької дослівно перекладена» - вийшла 1958 року. Через п'ять років побачив світ повний переклад філолога о. Івана Хоменка — «Святе Письмо».
Два останні повні переклади Біблії українською належать патріарху УПЦ КП Філарету, в миру — Михайлові Денисенку (2004), та о. Роману Турконяку (2007).
Дивовижна реліквія української культури
Видання Біблії 1581 року належить до визначних зразків української та світової поліграфії ХVІ століття — у ньому вміщено 81 заставку з 16-ти дощок, 70 кінцівок з 17-ти дощок, 1384 гравійовані ініціали, численні композиції з виливних прикрас, перші східнослов'янські гравюри у техніці естампу. Тираж не зазначено, однак фахівці вважають, що вийшло 1500-2000 примірників, які розійшлися серед православних слов'ян, а також молдаван та румунів.
Вважається, що до нашого часу дійшло близько 300 примірників, які зберігаються в музеях, бібліотеках, архівах Австрії, Ватикану, білорусі, Болгарії, Великобританії, Голландії, Греції, Естонії, Канади, Киргизії, Литви, Німеччини, Польщі, росії, Румунії, Сербії, Угорщини, Чехії, Фінляндії, Франції, США й Узбекистану. В Україні примірники Острозької Біблії зберігаються у збірках бібліотек, музеїв Львова, Харкова, Ужгорода, Одеси, Сімферополя.
В Національній бібліотеці України ім. Володимира Вернадського зберігається 18 примірників, серед них Біблія з двома післямовами — 1580 і 1581 років, що належала останньому польському королю Станіславу-Августу Понятовському.
Пошанована книжкова спадщина України
Острозька Біблія – незаперечний діамант у скарбниці української культури, який відображає величність і багатство нашої історії та релігійної спадщини. Вона є свідком турбулентних періодів українського народу, символом його витривалості та віри. Збереження та вивчення Острозької Біблії є необхідним завданням, щоб передати майбутнім поколінням цей безцінний скарб, який свідчить про нашу національну самобутність та глибокі релігійні корені. Захист і підтримка культурних цінностей, як-от Острозька Біблія, допомагають зберегти і зміцнити нашу національну ідентичність, підкреслюють важливість нашої культурної спадщини та спонукають до подальшого дослідження і вивчення нашої багатогранної історії.