Що таке смерть у ХХІ столітті і чому ми її боїмося?
Філософ Геві Керол про те, що стоїть за страхом смерті і чому інколи так важко жити своїм життям.
Смерть — одне з найцікавіших явищ для філософів минулого та сьогодення. Ми знаємо, що життя людини скінченне, а значить, наш час суворо обмежений. Філософи вивчають, як знання про смерть впливає життя людини.
XXI століття з його технологіями та можливостями у сфері digital змушує нас ставити безліч запитань про те, що взагалі таке смерть. У наші дні в рамках біоетики відбувається найцікавіша дискусія про те, якими є критерії смерті. У минулому все було просто: людина перестала дихати, її серце більше не б'ється — отже, вона мертва. Але сьогодні технології дозволяють підтримувати життя людей у комі та тих, хто постійно перебуває у вегетативному стані. Вони дихають, але їхня свідомість більше не функціонує так, як це відбувається у здорових людей. Чи живі вони? Це одне з найбільш актуальних питань нашого часу.
Якщо подивитися на ці роздуми з погляду філософії, то можна згадати, що Гайдеггер та інші філософи, які дотримуються феноменологічної традиції, впевнені: смерть настає в той момент, коли людина більше не може набувати нового досвіду та переживання, навіть у тому випадку, якщо сліди попереднього емпіричного досвіду людини продовжують жити у цифровому форматі.
Мені здається, що смерть — припинення роботи свідомості, навіть якщо тіло людини функціонує.
Завдяки тому, що є смерть, у нашому житті є пріоритети. Переробити все на світі ми не можемо, тож доводиться вибирати. Швидше за все, у списку завдань більшості людей є ті завдання, які можна встигнути зробити протягом життя. Інакше вибір може виявитися безглуздим. І люди роблять його інтуїтивно.
Усвідомлення власної кінцівки пов'язане з поняттям «цінність». В есе «Швидкопливість» Фрейд писав, що усвідомлення цінності чогось приходить тоді, коли ми розуміємо, що це щось не вічне. У своїй роботі він описував квітку, яка прекрасна тому, що цвіте лише одну ніч. Чим сильніше усвідомлення кінцівки свого життя, тим ціннішими є для нас певні речі.
Філософи стверджують, що думати про кінцівку оточуючих набагато простіше, ніж усвідомлювати власну смертність. Ми розуміємо це на раціональному рівні, але не на чуттєвому. Гайдеггер пояснює це тим, що людям властиво думати про смерть у майбутньому: «Це станеться, коли стану дуже старим. Але зараз я молодий, тому турбуватися нема про що». Філософ називає це явище «недостовірністю». Вона дозволяє займатися повсякденними справами і не замислюватися про те, що вічного життя немає, а усвідомити власні дії та рішення у моменті неможливо. З погляду філософа, щоб це зробити, необхідно досягти «достовірності» буття, тобто усвідомити початкову безглуздість свого існування та визнати смерть через чуттєвий досвід, наприклад, тривогу чи тугу. У книзі «Буття і час» 1927 року він стверджує, що ми, як сутність, невблаганно рухаємося до своєї смерті незалежно від того, визнаємо ми це чи ні.
Епікур вважав, що думку про смерть взагалі варто відкласти. Для нього життя і смерть — два абсолютно різні, непорівнянні поняття. У листі до свого друга він пояснював, що коли людина жива, смерті не існує, тому що вона не може її пережити, будучи живою. А коли людина вже мертва, то хвилюватися більше нема кому. Таким чином, життя і смерть, на його думку, ніяк не пов'язані. Насправді є у цій позиції невелика частка лукавства. Або цю відповідь можна назвати неповною. Адже насправді багато людей турбуються про речі, пов'язані зі смертю, а не про саму смерть. Наприклад, вони бояться стати невиліковно хворими чи травмованими. Вони бояться подій, які можуть призвести до недієздатності. Вони бояться, що потраплять в аварію чи їх з'їсть крокодил. Так що страх смерті включає й інші страхи: страх каліцтв і хвороб, страх порушення тілесності та загрози для життя.
Мені здається, що в майбутньому люди все більше цінуватимуть чесність. А завдяки практикам філософії зможуть навчитися жити своє життя, займатися тим, що їм подобається. Загалом, стануть справжніми, як писав Гайдеггер. А освіта стане ключем до цих змін.
Геві Керол
