Коли життя - страждання: Монахиня

Екранізація роману Дені Дідро “Монахиня” (2013) розповідає про дівчину Сюзанну Симонен, яка не покликана служити в монастирі. В головної героїні починають руйнуватися стосунки в сім’ї тоді, коли вона робить помилку при грі на клавесині. Потім її батьки вирішують не видавати заміж, а тому рішення прийнято і її відправляють примусово до монастиря. Розгорнуто показано у фільмі, як маніпуляціями її переконують вступити до монастиря.

Детально у фільми ілюстроване посвячення Сюзанни в монашку. Гарним в цьому обряді є момент, коли монахинь покрили великою тканиною з червоним хрестом. Ці урочистості підсилюють відмову головної героїні, коли священник питає, чи вона готова стати монахинею. Її “ні!” шокує весь монастир та родину. Але все-таки їм вдається змусити дівчину поселитися до монастиря аргументуючи це тим, що вона сама себе не зможе утримати. Фінансові аргументи діють остаточно.

Так починається життя в Лошанському монастирі. Перша настоятелька є дуже доброю. Але вона помирає, бо не може пережити, що дівчина не відчуває покликання. Коли насильно Сюзанна згоджується стати монахинею, то у неї починаються хвороби і етап лікування. Далі по сюжету приходить нова настоятелька із садиськими нахилами, яка повертає старі пережитки і починає знущатися над Сюзанною. Її морять голодом, змушують ходити босою, забороняють молитися та забирають Святе Письмо. Але їй вдається звернутися в суд, а тому церковна влада все-таки вмішується та переводить до іншого монастиря.

Пригоди на цьому не закінчуються і далі в новому вже монастирі до неї починає приставати нова настоятелька, бажаючи отримати сексуальні утіхи від нової монахині. Все це продовжуються до моменту, коли духівник не рятує сестру у Христі від приставань настоятельки.

Закінчується фільм тим, що Сюзана втікає з монастиря і там дізнається про смерть свого рідного батька...

“Монахиня” Дідро є актуальною і для нашого часу. Гомосексуалізм та дідовщина поширені і досі в монастирях. Але про це переважно воліють мовчати і ці випадки зазвичай не набирають публічного розголосу, а можуть бути, нажаль, частиною життя монастиря.

Тому ті речі, які заторкнув французький просвітитель є актуальні і у наш час…

Але є одне але. Дослідник творчості письменника К. Розенкранц намагався довести, що в романі “Монахиня” дана критика не церковних догм, а лише їх збочення. “Якщо під християнською вірою, - писав Розенкранц - розуміти суму моральних істин, викладених в Євангелії, тоді немає суперечності між релігією і філософією XVIII в. Навпаки, між ними є зв'язок, гармонія ... “.

Я не можу погодитися з Розенкранцом з тої причини, що Дідро був войовничим атеїстом і без антиклерикалізму він не міг обійтися. Але він взагалі не виключає, що монахи можуть адекватно служити на благо людства.

Дмитро Тирусь