Ангола Капусцінського
Українському читачеві вже відоме ім’я знаного на весь світ польського репортера Ришарда Капусцінського. Його репортажі характерні насамперед тим, що докопуються до найглибших сенсів життя. Капусцінський розповідає нам про далекі країни, хоча насправді його розповіді торкаються кожного з нас. Прояви людського життя у всьому світі є найрізноманітнішими, але люди завжди залишаються тими, що й були.
Останньою україномовною книгою Капусцінського є “Ще день життя”. У ній йдеться про війну в Анголі. “Три місяці я мешкав у Луанді, в готелів Tivoli” – починає свою розповідь Капусцінський. - Для мене дев’ята година була найважливішим моментом дня, повторюваним кожного вечора переживанням. Я писав щоденно, писав з найегоїстичніших мотивів, переборював внутрішній безлад і депресію, щоб скласти бодай найкоротшу депешу і підтримати зв’язок із Варшавою, бо це рятувало мене від самотності й відчуття ізоляції”. Луанда - найбільше місто Анголи - гинуло інакше, аніж інші міста в роки війни. Не було нальотів, бомбардувань, руйнувань дільниць, пацифікації, навіть пожежу пригадати вкрай важко.
Але натомість був рух. Мешканці покидали міста та свої будинки. Всі займалися майструванням скринь, у яких збирали речі, для того щоб виїхати зі столиці. Так було побудоване місто скринь. Тому не випадково, на обкладинці українського видання зображена скриня. “Не знаю, чи траплявся колись випадок, щоб ціле місто перепливло через океан. Але цього разу так було. Місто випливло в світ у пошуках своїх мешканців. Це були давні мешканці Анголи, португальці, які розпорошились по Европі й Америці. Частина з них подалась до Південної Африки. Всі вони поїхали з Анголи в поспіху, утікаючи від воєнної пожежі, переконані, що в цій країні життя більше не буде і що залишаться тільки цвинтарі. Але перш ніж виїхати, вони ще встигли збудувати в Луанді дерев’яне місто, в якому запакували все, що було в кам’яному”. Після того, як місто покинули навіть собаки, журналіст вирішив потрапити на місце бойових дій. Там він побачив війну в її найяскравішому прояві.
Не збираюся вам детально розповідати про подорож автора та його пережиття війни, але намагатимусь розповісти про сутність тієї ситуації, що виникла, через призму “імператора репортажу” пана Капусцінського.
Народний рух за визволення Анголи (MPLA) очолювався політичною партією, а також військовою силою, яка боролася за визволення країни від окупантів проти Португалії та ангольських військово-політичних організацій FNLA/UNITA. Ангола довгий час була під владою Португалії, а з неї велась експортна работоргівля до Бразилії та Карибських островів і взагалі за цілий океан. Зі всієї Африки найбільшою кількістю рабів Ангола забезпечувала Південну Америку.
Розділяй та володарюй - як пояснював Р. Капусцінський, щодо причин довготривалої війни, яка розпочалась 4 лютого 1961 року збройним нападом бойовиків MPLA на в’язницю в Луанді, де перебували ангольські патріоти.
“Усі наші вороги користуються з темноти люду і багато платять, щоб війна племен тривала без кінця. Вони підкупили Олдена Роберту, щоб той з представників баконго створив FNLA. Вони підкупили Савімбі, щоб той з авімбунду створив UNITA. Маємо сто племен мусимо збудувати з них одну націю. Скільки це триватиме? Ніхто не знає. Ми мусимо відучити людей ненависті. Мусимо запровадити звичай подавати руку”.
Тоді Ришард поїхав у напрямку міста Бенгуели, а потім вирушив на південь. Йому важко було розрізнити рухи MPLA та FNLA/UNITA, бо вони мали однакову військову форму, а всі військові сили були розпорошені. Локальні сутички між ворожими силами, переважали над повномасштабними бойовими діями.
Боротися за незалежність Анголи допомагали кубинські війська. Їх було не так багато, але вони зіграли чи не останню роль у майбутній перемозі MPLA.
Ця війна була хаотичною і найвлучніше її характеризувало слово confusao. Для ангольців воно має специфічний сенс і є словом-синтезом, що означає стан анархії і безладу, сум’яття та балагану. Воно також може означати стан нашої заклопотаності та безпорадності. У confusaoє якийсь фаталізм. Людина хоче щось зробити, а все розлазиться у її руках. Сила паралізує дії, а пригнічене бажання створювати, продукує лише confusao.
“Увесь світ займається в цей момент Анголою: Париж і Лондон, Каїр і Токіо говорять на цю тему. Світ приглядається до великого спектаклю боротьби і смерті, який зрештую йому складно собі уявити, бо картину війни неможливо передати. Ані пером, ані голосом, ані камерою. Війна є реальністю тільки для тих, хто перебуває в її закривавленому, бридкому, брудному нутрі. Для інших вона є сторінкою книжки, картинкою на екрані, нічим більше”.
З такими думками Ришард Капусцінський повертався зі своєї довгої подорожі на південь і вирішив прожити ще день життя в Луанді, яку хочуть захопити ворожі сили незалежності Анголи…
Дмитро Тирусь
