Анастасія Дехтяр. Конкурс драбблів
Додому
Коли я розплющила очі, побачила лише гілля акації. Білі квіти шелестіли над головою, сповиваючи медовим ароматом.
- Пішли грати, — крикнув Івась.
З-за його спини линув дитячий гомін. А ще кричали ластівки, розтинаючи хмари своїми гострими крильцями.
- Пішли! — повторив більш наполегливо.
Його обличчя сяяло від посмішки, кирпатий ніс був вкритий ластовинням і заклеєний пластирем.
- Івасику, як ти…
Він простягнув мені руку. Я визирнула з-під дерева. Вечір розмалював небо над багатоповерхівками в пастельно-рожевий колір. Бачити своє старе подвірʼя було так незвично. Але здогадка так і не зірвалась з моїх вуст. Я стисла долоню Івасика, слідуючи за ним. Я знов була вдома.
