Пані Мей. Конкурс драбблів
Довір’я
— Але де ці Боги?
— У твоїх руках.
— У моїх руках? — повторює розгублено, притискаючи пляшку до грудей, а погляд — до неба.
«Але це брехня» – думав колись хлопчик, втім так і не вимовив. «Тоді вона не померла б» – додає юнаком, усе ще подумки, поки спостерігає за плином хмар.
Очі його вже давно не набряклі. Руки стають все твердішими, голос нижчим, плечі ширшими. Йому тісно всюди, де б не був: у ліжку, кімнаті, власному одязі й тілі. Лише не вдома, бо дому в нього немає.
Інші кажуть, що він росте. Сам же вважає, що щось тисне зсередини.
