Дарія Подвишенна

Куди я йду? 

Свій храм я вибудовувала довго, викладаючи цеглинку за цеглинкою, залишаючи у стінах достатньо площі для віконних рам і дверей. 

У намаганні вподібнитися Богу людина ламається, бо захлинається від нездоланного та всеосяжного потоку енергії, присутнього у кожному протоні та електроні кожного нерукотворного єства. Захлинається, відуваючи, як притягуються одна до одної позитивно та негативно заряджені частинки, зливаються воєдино, загрожуючи будь-якої миті призвести до чогось потужнішого, грандіознішого, величнішого, ніж просто творення фізичного тіла. 

Не заперечую, що саме за такі думки мій Вавилон поволі руйнувався, знесилено витримуючи удари фаталістичного гніву чи то Бога, чи то іншої, невідомої для земного, сили. 

Я відновлювала свій Вавилон знову і знову, намагаючись наблизитися до творця. Та щоразу він не давав мені спокою, бо хотів ще бодай раз почути Слово. 

Слово було в Бога. А в мене були години мовчання, просякнуті вічністю.

Куди я йду?



Умови участі у конкурсі драбблів

Read also


Readers' choice
up