Анастасія Драгунова. Конкурс драбблів
Полотно
Підходжу до полотна і проводжу перший штрих. Яскраво-жовтий.
— У вашої доньки є хист, — каже низенький чоловік у жовтій краватці та підморгує маленькій заплаканій дівчинці.
Далі йде отруйно-зелений.
— А ти також картинами плануєш харчуватися? — жінка виходить з кімнати.
Молода дівчина проводжає обурливим поглядом її лаковані зелені туфлі.
На полотно лягає блакитний колір.
— Скільки? За таку красу це мало. — погляд блакитних очей змушує дівчину зашарітися.
Я наношу усі кольори, до яких тільки можу дотягнутися.
— Це твоя заслуга, — чоловік підіймає бокал, у якому віддзеркалюється галерея.
Чорним замальовую все полотно. Жоден колір не проглядається.
— Я більше не можу, — шепочу я.
