Інтерв'ю: Макс Параграф

Головна риса ковбоя — бути чесним із самим собою.

Талановийтий музикант, автор пісень та справжній міський ковбой із Дніпра. Любить каву та кататися на скейті.

>> Я думаю, що жанр обирає тебе

• Як з'явився образ ковбоя?
• Насправді, хоч це і звучить казково, я думаю, що жанр обирає тебе. На одному з місцевих фестивалів мені подарували капелюх, такий австралійський варіант капелюха. В той момент я починав активно цікавитися кантрі музикою і зрозумів, що він мені дуже підходить за настроєм. Тому, мабуть, ось так.
• У якому віці ти вперше написав пісню? І що це була за пісня?
• Я точно не можу згадати вік, але думаю, що десь років у 15. Я вже більш-менш грав на гітарі, знав якісь цікаві акорди. І перша пісня називалась “She”, тобто “Вона”. Це була пісня про розбите серце. Я закохався, але кохання не було взаємним: дівчина, яка мені подобалася, закохалася в іншу дівчину.
• Цікавий досвід.
• Так. Тоді я вже починав підіймати ці питання. Пісня так і співалася: “Я не маю нічого проти сучасної любові, але в мене розбите серце, яке вже не збереш” (сміється). Це був блюз на трьох акордах. Колись я її може ще й зіграю, вона десь записана.

>> З’явилося дуже велике бажання створювати щось нове.

• Думаю, ти погодишся, що війна так чи інакше впливає на розвиток мистецтва. Війні присвячено багато книжок, фільмів, пісень… Як ти вважаєш, творчість під час війни існує завдяки цій самій війні чи всупереч їй?
• Дуже цікаве питання. Для тих, у кого знаходиться хвилинка приділити час творчості, можливо — всупереч. Але саме поняття творчості неоднозначне. Це річ, яка може змінити світ на краще, а може й не змінити, може допомогти, але на ній немає ніякої відповідальності. Це може бути потужна зброя, а може бути просто викид емоцій особисто для себе. Це одночасно важлива і неважлива річ. Мабуть, війна впливає на те, якою буде творчість. І ця творчість допомагає людям емоційно та психологічно пережити те, що відбувається.
• Як вплинула війна на твою творчість?
• Як і в багатьох артистів, які пишуть пісні, в мене виходять треки, які розповідають про ті події, які відбуваються зараз. Останнім часом сюжети і герої, так чи інакше, пов’язані з війною. Не у всіх випадках, звісно. Це не спеціально, просто ми живемо в такий час.

І ще дуже важливий момент: стало складніше займатися рутинною роботою (наприклад, робити музичні вправи), але з’явилося дуже велике бажання створювати щось нове. А все що в тебе є — зберегти і довести до фінальної точки. На випадок, якщо мене раптом не стане, пісні, навіть недороблені, мають бути десь у загальному доступі. Тому зараз є максимальне бажання створювати, щоб залишити щось після себе.

>> Гарний смак — ось найкраща цензура.

• У програмі Yellow Submarine на 11 телеканалі, ти згадував, що мріяв малювати мультфільми. Який твій улюблений мультик?
• В дитинстві я був фанатом їжака Соніка. Був етап у житті, коли я дуже цікавився анімацією: і японською, і не тільки. Є таке аніме, називається “Beck”. Це дуже цікава історія про створення гурту, про музичний успіх. Воно дуже вплинуло на мене на етапі, коли я почав займатися музикою. Це має подивитися кожен, хто хоче створити свій гурт.
• У тій же програмі ти говорив, що нам потрібно захищати культурні кордони, бо: “є артисти, які невідомо що несуть в маси, при чому для дуже молодого покоління”. Як ти вважаєш, чи повинна мати місце цензура у сучасному мистецтві?
• Дуже хороше питання, тому що коли з’являється цензура, одразу з’являється якийсь супротив. Дивлячись на статистику Spotify, де в ТОП все ще російські виконавці, бо наша молодь їх слухає, мені б хотілося просто закрити їм (молоді — ред.) доступ. Молодь просто не розуміє, що цього не треба робити: це недоречно, це не відноситься до контексту. Але закриття доступу не є правильним виходом у глобальному сенсі. Скоріш за все, вони все одно не зрозуміють суті речей, якщо їхні батьки, їхні друзі — все навколо, якось не зміниться. Треба, щоб вони самі обрали шлях відмовитися від усілякої непотрібної, особливо російської музики.
• Тобто ти хочеш охороняти наші кордони в першу чергу від російської музики?
• В першу чергу! Однозначно.
• А якісь інші питання: наркотики, насилля… Тут не повинно бути цензури?
• Я вважаю, що є речі, які не працюють. Це як батьки кажуть: “наркотики — зло”, але ти зустрінешся з друзями й, можливо, бажання отримати нові відчуття переможе. І те, що тобі казали батьки в цей момент просто не спрацює. Що можна зробити? Підготувати нове покоління до того, що це буде дуже складний досвід, дуже велика відповідальність. Якщо ти це спробуєш хоча б раз — це з тобою на все життя, тому думай. І щоб не було відчуття, що когось обмежують і хочеться спробувати щось незаконне, може треба навпаки позбутися цих обмежень? Звісно, прямі призови до насильства або дискримінація мають бути цензуровані. Звісно… Гарний смак — ось найкраща цензура. Слухайте якісну музику, читайте цікаві книги та спілкуйтеся українською. І тоді ваші діти ніколи не будуть цікавитися всілякою низькопробною масовою фігнею. В тому числі й руснявою.

>>Ніколи не варто втрачати самоусвідомлення та віру…

• Одна із найбільш популярних твоїх пісень — “Кава і мертва русня”. Вона написана в дещо іронічному стилі, але при цьому виражає досить радикальну позицію стосовно росіян. В умовах війни ця позиція популярна в українському суспільстві. І все ж таки, ти допускаєш, що через 10, 20 або 50 років Україна налагодить дружні відносини з Росією і росіянами? Як в такому випадку буде сприйматися твоя пісня, в першу чергу самим тобою?
• Я думаю, що через 50 років Росії не буде у тому вигляді, в якому ми її зараз бачимо. Буде багато незалежних держав, для яких слово «русня» асоціюватиметься з темними часами. Такі пісні як «Кава і мертва русня» стануть нагадуванням про те, що ніколи не варто втрачати самоусвідомлення і віру в те, що кожен громадянин має силу змінити щось у своїй країні.
• На якій сцені ти мрієш виступити?
• Останнім часом я прийшов до висновку, що я хочу поїхати в Нешвілл і виступити у Bluebird Cafe. Це легендарне місце, де автори-виконавці збиралися в коло і грали один одному свої пісні. Але найбажаніше, звісно, зіграти на сценах там, де зараз не можна зіграти: поїхати в ті частини України, які, я дуже сподіваюсь, деокупують. Поїхати знову в Маріуполь; поїхати в Донецьк, де я був всього два рази в житті; поїхати в Суми, де я ніколи не був; поїхати в Крим і зіграти там. Це зараз така ж, або й більша мрія, як поїхати в Нешвілл або Токіо.

>> Головна риса ковбоя — бути чесним із самим собою.

• В тебе досить яскравий образ, що цінується на Євробаченні. Ти б хотів представити нашу країну на цьому конкурсі?
• Навіть не знаю. Для мене Євробачення — такий конкурс, після якого гурти скочуються в якусь абсолютно комерційну і нецікаву історію. Я не пам’ятаю жодного з фіналістів, за яким після конкурсу було цікаво стежити. Але якби мені дали змогу написати пісню для Євробачення і зробити її саме такою, як я її бачу, тоді можливо.
• Добре, що ти сам згадав про комерційну музику. Кантрі музика не надто популярна в Україні.
• М’яко кажучи.
• Може так статися, що через декілька років ти обереш для себе більш “комерційний” напрям музики?
• Враховуючи, що я фанат Тома Вейтса, що я люблю 70-ті та все більше поринаю кудись туди, мені здається, що навпаки, буде ще гірше (сміється). Я ніби рухаюсь у протилежному напрямку. Мені дуже подобається концепція з якої випливає кантрі. Я люблю ці відчуття і те, куди мене переносить, коли слухаю кантрі музику. Це справжні історії справжніх людей. Я ковбой з міста. Я виріс у будинку з городом, бігав за посадку, ганявся за потягами, пас кіз, “тирив” горох, “діжурив” з дідом на картоплі вночі, де ми смажили сало на “кастріку” та з рушницею пильнували наркоманів. І все це в самому серці індустріального Дніпра. Я не думаю, що я обмежусь тільки кантрі. В мене вже є напрацювання: це не зовсім кантрі, а якийсь “марсіанський” кантрі, або “індустріальний” кантрі. Просто для втілення цього потрібен ресурс, можливо гурт. Це вже складніше. Особливо зараз.
• Яким ти бачиш майбутнє кантрі музики в Україні?
• Багато молодих артистів будуть збиратися, писати пісні і розказувати власну історію через музику. І за рахунок цього в нас буде дуже багато якісного та щирого контенту. Будуть створюватися інді-лейбли. Просто, можливо, замість банджо буде домра або бандура.
• Які риси мають бути у справжнього українського ковбоя?
• Насправді, я ж міський ковбой, урбаністичний. В цьому вся іронія. Можливо не такий я автентичний ковбой. Але це як протиставлення себе цьому урбаністичному, трішечки сірому місту — бажання бути тим, ким ти себе бачиш, як би там воно не було. Якщо ти себе почуваєш органічно, то людям це подобається, вони це приймають. Тому я вважаю, що головна якість ковбоя — бути чесним із самим собою в усіх аспектах життя. Навіть, якщо ти не завжди можеш бути щирим із людьми і казати те, що ти думаєш, ти маєш бути щирим із собою.

Савченко Микола