«Ha*l*t» – «повна зупинка», або Досвід філософського занурення у світ шекспірівської драми в часи повномасштабного вторгнення
Аліна Солнишкіна
«Ha*l*t» – це не просто вистава, яка мала відбутися, проте не відбулася.
Я обожнюю відвідувати Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі.
«Ha*l*t» – це не просто фестивальна вистава. Це не класичний Гамлет. Запропонована глядачам інтерпретація – це не шекспірівська п’єса в перекладі Юрія Андруховича.
Я відвідала прем’єру в столиці та хочу поділитися своїми враженнями.
«Ha*l*t» – це рефлексії акторів про сьогодення, які мені дуже відгукнулися.
Особливо про світ, про міжнародну спільноту, які «недопрокинулися».
Їм не потрібні вистави про війну та злочини росіян.
На культурних заходах за кордоном прагнуть розваг та видовищ.
Проте наша реальність така: «Я війна. Мені десять років. Не має такого великого надгробка, який поставлять мені, коли все завершиться».
Танок, під час якого актори розповідають світові про акторів, співаків, письменників. Вони загинули під час війни.
Український оперний співак Василь Сліпак, Володимир Вакуленко – дитячий письменник, якого вбили в окупованому Ізюмі, Вікторія Амеліна – письменниця, лауреатка премії Конрада, яка отримала поранення в Краматорську та померла від ран в лікарні Дніпра.
Прониклива пісня «Зозуля», розповіді акторів, що вони втратили під час війни. Про колег-акторів, які зараз несуть службу в ЗСУ.
Червоні ялинки як символ нереальності. Чи існує цей світ дійсно? Чи ми всі спимо?
Архетип палочника, майстра маскування, який зникає так, як і з'являється, а до того є невидимим, ділиться, розмножується, намагається вижити людей із квартири, А потім зникає… І росіяни, яких не бачить світ, також зникнуть. Я тільки не знаю коли.
Алюзія із картиною «Притча про сліпих», яка відома також під назвами «Сліпі» та «Сліпий веде сліпого» фламандського художника періоду Ренесансу Пітера Брейгеля Старшого в просторі глядацького залу була неймовірною. Багато людей продовжують бути сліпими. Вони не бачать і не бажають бачити правди.
Я зрозуміла, до чого в цій виставі китайський філософ Чжуан-цзи та метелик. Вчитель Чжуан називає простір подієвості речей Великою Пустотою. Світ стає Великою Пустотою. Кожний та кожна заповнює її тими цінностями, які для нього або неї значимі та видимі.
Дехто може прокинутися занадто пізно, коли війна вже скінчиться. Світ вже не той, люди вже інші.
Мені цікаві були стосунки акторського складу та їхній життєвий досвід проживання війни.
Це було дуже сильно. Незручна вистава, яка діє як холодний душ. Проте дає нові сенси життя.
