Самчук Надія. Веселі вірші про зиму
Котик Поршик
Котик Поршик вийшов в двір,
снігом все запорошило:
біла хата, білий тин,
а сам котик сірий.
От мені таким же стати,
сніжно-сніжно білим!
На усе б село пішла луна,
який я красивий.
Я б тоді на полюванні взимку,
був би зовсім непомітним.
І усі сіренькі миші тут,
поважали б мене нині.
Котик довго не вагавсь,
і прокрався в кухню.
Баба Ганя там якраз,
вийшла по каструлю в клуню.
На столі вареникііііів,
ой йой, аж цілісінькеє військо,
і із борошном стоїть,
до країв квітчаста миска.
Котик стриб, борошно бух,
вся долівка, мов пух біла.
Сіроманець туди шусть,
викачавсь, як свинка.
Гордо він іде на двір,
пиху, як та пава носить:
«Я не котик, білий звір,
з мене сміху досить!»
Тут у Поршика якраз,
щось залоскотало в носі,
він — «Апчхиии», і із білого ураз,
знову став сіреньким котик.
Умови конкурсу «Веселі вірші про зиму»
Усі учасники конкурсу «Веселі вірші про зиму»: https://md-eksperiment.org/category/kulturna-krayina/veseli-virshi-pro-zymu
