[soundвиріZка]#3

У кожного фільму є момент, що називається «апогей», або як то кажуть - «приїхали». Для мене моментом «приїхали» стала сцена в лікарні, а саме коли камера переводить наш погляд з екстазно-щасливого продюсера на іронічну гіпсову пов’язку нашого героя. Саме на цьому моменті я поставив жирну крапку на своєму усвідомленні задумки режисера.

Але це фінал… А поки що, під звуки барабанів Антоніо Санчеса, повирізаємо цікаві думки з переглянутого «Бьордмена».

В трейлері до свого короткометражного фільму «Erasers» Олександр Монтов озвучив таку фразу: - «15 минут того, чего не должно быть на экранах». І це каже про те, що є фільми, що ставлять собі за мету визвати у глядача нудоту, огиду і іншу, так звану, неприязнь до того чи іншого феномену.

І все ж таки в мене питання. Що він там робить, цей Рігган? Що він там забув? …

Інше діло Майк Шейнер, о-о, Майк Шейнер, чого тільки варте це ім’я. Продаж квитків подвоївся (!!!) після оголошення, щодо його участі у виставі. Майк Шейнер – риба в воді. «Я не вмію погано грати» - теж його слова. Майк Шейнер – основа світового театру, сучне і майбутнє, син мистецтва…

Ріггане, чому?

Донька не виросла з тобою. Жінка – любить, та ти не з нею. Гроші. Де вони? Слава. Та ти просто пташка, чувак. Такої слави не побажаєш – сміх.

Театр живе! Полові сношання (всюди!!!), гординя, стирання меж людини і бездушної істоти. І ти тут. Чому??? Театр живе не замислюючись хто йому в цей час дає життя. Самозакоханий, пустотілий, але технічно досконалий Шейнер, чи скажений Ріган, що розносить вщент свою dressing room… чи все в руках пильних критиків.
Боротьба. Цей голос і барабани протягом фільму. Боротьба того, що є суттю театру, із тим, що є технічною масою театру. Фільм метафоричний, тому я не побоюся сказати, що Рігган приніс себе в жертву, щоб, як співає Макаревич «… и в этот час, стало всем теплей».

Стрибнув він у вікно чи полетів, в контексті фільму, як на мене, неважливо.

Не сидіть на дахах звісивши ноги – небезпечно.