Гроза
Мовчки насунули хмари
І залягли округи,
І потьмарились одразу
Луки, поля і луги.
Тріпалось листя, мов з ляку;
Гнулись додолу квітки;
Ледве плескалася річка;
Мов повмирали пташки;
Тиша страшна і німая...
Ясно-блискуча стріла
Небом зчорнілим пробігла,
Хмару вогнем обвила;
Мить ще єдина — й одразу
Вдарило громом страшним,
Наче хиталося небо
Й світ захитався із їм.
Ляком пригнічені, ждали
Смерті поля та гаї...
Крапнула крапля і друга —
І полились течії!
Довго з похмурої хмари
Води потопом лились,
Довго громи гуркотіли,
Блискавки в хмарах вились;
Довго здавалось, що небо
Землю втопить завзялось,
Поки аж хмара поблідла,
Високо сонце знялось.
Зазеленіли, засяли
Луки, поля і луги;
Радісно хвиля моторна
Плеще в свої береги;
І голосніш, веселіше
Защебетали пташки,
І запашніше запахли,
Сяючи пишно, квітки.
І до блакитного неба
Вся усміхнулась земля —
Ріки, і гори з лісами,
Луки, степи і поля.
1889
