Концептуальні пошуки власного «Я» у курйозних віршах Івана Величковського

УДК 821.161 «16-17»

Волоха І., студ.,
Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка

У статті досліджуються концептуальні пошуки власного «Я» у курйозних віршах барокового поета Івана Величковського. Доводиться, що зорова поезія культивувала не тільки форму, а й була сповнена глибокого змісту і смислів. На основі творчості Івана Величковського показується, як у різних жанрах віршів такого типу здійснюється осмислення автором власного життєвого шляху і призначення.

Ключові слова: курйозна поезія, зорова поезія, епоха Бароко, Іван Величковський, зміст, форма, власне «Я».

Voloha I., student of the Institute of Philology

CONCEPTION SEARCHES OF THE PERSONAL «I» IN THE CURIOUS POEMS OF IVAN VELYCHKOVSKIJ

In this article the conception searches of the personal «I» in the curious poems of Baroko poet Ivan Velychkovskyj are investigated. It is underlined, that curios poetry cultivated not only form, but was full a deep sense. Using poems of Ivan Velychkovskyj present, that in different genres of these kind is trying to fi nd the sense by author, his life way and mission are observed.

Key words: curious poems, Baroko period, Ivan Velychkovskyj, sense, form, personal «I».

Волоха И., студ.,
Институт филологии КНУ имени Тараса Шевченко

КОНЦЕПТУАЛЬНЫЕ ПОИСКИ СОБСТВЕННОГО «Я» В КУРЬЕЗНЫХ СТИХАХ ИВАНА ВЕЛИЧКОВСКОГО

В статье исследуются концептуальне поиски собственного «Я» в курьезных стихотворениях бароккового поэта Ивана Величковского. Доводится, что зоровая поэзия культивировала не только форму, но и была наполнена глибоким содержанием и смислами. На основе творчества Ивана Величковского показывается, как в разных жанрах стихотворений такого типа осмысливается автором собственный жизненный путь и предназначение.

Ключевые слова: курьезная поэзия, зоровая поэзия, эпоха Барокко, Иван Величковский, содержание, форма, собственное «Я».

Барокова «наука про курйозні вірші» Р – «carmina curioso» – складала визначальний вектор освітнього і культурного життя України у ХVІІ-ХVІІІ століттях. Це була не просто поезія, а специфічний спосіб барокового мислення, коли за допомогою окремих зразків фігурних віршів, зокрема паліндромів, раків «словних», «літеральних», «прекословних», а також «загадок», «ехо», «лабіринтів» тощо визначалася певна концептуальна думка чи навіть світоглядна система. Окремі аспекти української барокової поезії досліджували Д. Чижевський, М. Возняк, М. Грушевський, Л. Ушкалов, М. Сулима, М. Сорока та ін. Проте слід зауважити, що до цього часу залишається мало вивченим таке питання щодо зорової поезії, як її смислова сутність, тобто роль теми у складному за своєю формою змістом. Деякі дослідники висловлювали навіть думки про те, що для зорової поезії ідейно-тематичний зміст не має значення взагалі чи є другорядним. Натомість вважаємо за необхідне довести, що ідейно-тематична і смислова наповненість таких віршів є так само важливою, як і їхня довершена форма. Відтак, мета нашої статті полягає у розкритті значення ідеї, теми, смислу фігурних віршів. Завдання статті полягають у тому, щоб на прикладі творчості метра зорового віршування Івана Величковського показати концептуальний пошук і віднайдення власного «Я» саме у зоровій поезії.

М. Сорока зазначає, що «зорова поезія не була теоретично визначена ренесансними і бароковими теоретиками. Література цього періоду – це складна динамічна система, яка, взаємодіючи з іншими мистецькими системами постійно змінювала свої межі, творила елементи цієї системи, видозмінювала їх, підпадаючи цілком під стильові закони історичного моменту. Зорова поезія як конкретна одиниця літератури Бароко не була визначена через те, що барокові теоретики, хоч і заявляли про використання графічних елементів, проте не надали цьому спеціального визначення. Отже, це було свого роду явище над видове й не узагальнене» [5, c. 11]. Важливо те, що така багатогранність форми зорової поезії сприяла також багатогранності її змісту, спрямованості тексту у глибину, де відбувався авторський пошук.

Значна увага й інтерес до зорових віршів у добу Бароко були зумовлені як західноєвропейськими впливами на тогочасне поетичне штукарство, так і місцевими освітніми завданнями. Адже складні словесні вправи допомагали розвивати в учнів, насамперед Києво-Могилянської академії, версифікаційну майстерність, швидкість мислення, кмітливість, уміння експериментувати з формою, винахідливість. Насамперед вплив на українську зорову поезію зробили курйозні вірші, які прийшли з польської та латинської літератур у складі тогочасних поетик. Наприклад, у «Книзі про поетичне мистецтво, написаній Андрієм Старновецьким під наглядом М. Котозварського, року Божого 1637» приділено значну увагу курйозним віршам. Так, у підрозділі першому «Про різновиди епіграм» параграф І присвячено емблемі, другий – символам, п’ятий – відлунням, шостий – анаграмам і т. ін. А дві книги 1676 р., що побачили світ у новгород-сіверській друкарні, «Кsi ga Smierci» Лазаря Барановича і «Skarb pochwaly...» Іоаникія Ґалятовського містили теорію і практику курйозного віршування. Баранович, наприклад, подає багато польських алфавітних віршів, оформлених і графічно: текст поділено навпіл хрестом, утвореним із латинських літер, які складають слово, пов’язане з біблійною історією. У творчості Л. Барановича є багато зразків польських алфавітних віршів, які він оформляє графічно, згідно з традицією, що вже розвинулася на українській основі. Так, текст ділиться хрестом навпіл, що символізує християнську визначеність подій. Крім того, цей хрест твориться латинськими літерами, які репрезентують слово, що асоціюється з певним біблійним сюжетом і передає його головну суть.

Книга Іоаникія Ґалятовського «Души людей умерлих» (Чернігів, 1687) містить зразки емблематичної поезії. Наприклад, літери, що складають ім’я Ісус Христос, є символами певних предметів: «І» – стовп, «S» – 30 срібників, «И» – кліщі [3]. Отже, смисл має тут надзвичайно велике значення. Власне, саме з метою його передати і творилася зорова поезія.

У ХIX–XX ст. дослідники барокової літератури висловлювали різні міркування щодо курйозних віршів. Скажімо, М. Сумцов наголошував, що захоплення курйозним віршуванням не є літературою взагалі. Натомість Д. Чижевський утримувався від категоричних висновків і пропонував згадати історію й умови постання таких віршів: «Дотепна, легка, елегантна словесна іграшка так само здібна притягати до себе увагу людини – змученої, стомленої усіма подіями часу..., як і зображення ... актуальних проблем та ще з присиленням, з перебільшенням» [6, с. 41]. Варто погодитися з цією тезою, адже сучасній людині складно і часто неможливо усвідомити увесь трагізм людини Бароко, яка перебувала у пошуку себе, свого шляху. А саме курйозні вірші відображають усю складність того пошуку і репрезентують його смисл та визначальну ідею.

Метром, теоретиком і практиком курйозного віршування був Іван Величковський, який місію своїх поетичних текстів вбачав у збудженні у читачів розумової напруги, зосередженості на змісті, що давало б їм змогу осягати невідомі смисли і все незрозуміле, примушувало розгадувати загадки і вирішувати зашифровані питання. Таким чином у творах словесна гра тісно поєднувалася з графічними формами і живописними ефектами.

Іван Величковський, будучи особистістю багатогранною, є все ж поетом, а не віршописцем. Він відрізнявся здатністю вдивлятися у світ, парадоксально і по-своєму його осмислювати, відображати свої думки у формі чітких асоціацій, колоритних образів, влучних дотепів. Основний напрямок творчості Величковського визначався тим, що він прагнув до так званого літературного експерименту, прагнув відкрити нові літературні форми. Загалом творчий пошук був притаманний епосі Бароко, людиною якої був поет. Водночас, індивідуальний поетичний пошук був сповнений протиріч і суперечностей, різних оцінок життя, часто протилежних, що зумовлювало ту душевну драму, яка для митця стає джерелом творчості. Іван Величковський світоглядно належав до послідовників тогочасних культурно-літературних лідерів нації, як Лазар Баранович і Варлаам Ясинський. Крім того, його творчість перегукується у пошуках нових творчих відкриттів із Дмитром Тупталом і Стефаном Яворським.

Біографічних даних про Івана Величковського і творчу спадщину відомо мало. Народився Іван Величковський на Полтавщині. У 60-х роках навчався і, можливо, викладав у Києво-Могилянській колегії. Приблизно в 1687 році був священиком у Полтаві. Вірші Івана Величковського, написані староукраїнською і польською мовами, збереглися в рукописах – так званій антології української поезії, яка була укладена в 70–80-х роках XVII століття, авторських книжечках «Зегар із полузегарком» (1690), «Млеко од овці пастору належноє» (1691). Обидві книжечки присвячено Варлааму Ясинському – учителю поета. Про причини, які спонукали написати книгу курйозних віршів «Млеко от овцы пастору належноє» (1691) сам автор писав: «Уважаючи я, иж многія народове, звлаща в науках обфитуючіє, много мают не тылко ораторских, але и поетицких, чудне, а мистерне, природным их языком от високих разумов составленных трудолюбій, которыми и сами ся тішат, и потомков своих довціпы острят, я, яко истиный сын Малороссійской отчизні нашеи, болічи на то серцем, иж в Малой нашой Россіи до сих час таковых ні от кого тыпом выданых не оглядаю трудов, з грливости моєи ку милой отчизні, призівавши бога и божію матку и святых, умыслем, им зможность подлого довціпу моєго позволела, нікоторыє значнійшыє штуки поетицкіє руским языком выразити, не з якого языка на рускій оныє переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородних // составляючи ...» [2, с. 70-71]. Власне, у «Передмові до чительника» у «Млеці» (1691) Іван Величковський не тільки дає визначення для своїх «поетицьких штучок», а й фактично формулює нову естетичну і патріотичну свідомість, визначає власний концептуальний пошук авторського «Я».

І. Величковський прагнув писати вірші рівня європейського, адже тогочасна література значною мірою орієнтувалася на польські зразки та інші європейські літератури. При цьому він наголошує, що пише «руским язьїком», тобто українською мовою. Фактично Величковський став одним із перших барокових поетів, який підніс статус рідної мови, визначив її значущість у творенні літератури. І в цьому постає патріотична суть митця, його зорієнтованість на творення письменства національного.

Збірка «Млеко» містить майже всі різновиди курйозних віршів, які поет супроводжує теоретичними коментарями, даючи визначення кожної зі «штук поетіцкіх». Таким чином, книга відіграла дві ролі – авторської поетичної збірки і підручника. Величковський дав своє визначення жанрів, основане на світовій традиції зорової поезії, проте максимально адаптоване до українського культурного і літературного простору. Таким чином, Іван Величковський постає як поет національний, і пошуки ним індивідуальності відбуваються з огляду на це. Кожен елемент у збірці має характер химерності, барокової вибагливості. Навіть рік видання – 1691 – автор «закодував», подавши його у формі акровірша, тобто, доступній тільки для обраних знавців поезії: Аз млеком питала

Христа в літех мала,
Чистого младенча
А тварем первенца.

Суть стає зрозумілою тому, хто знає значення кириличної графіки, де АХЧА – це 1691.

Власне, І. Величковський веде барокову гру, спрямовану на пізнання себе самого, своєї природи та індивідуальності. Насамперед він мислить напружено інтелектуально, аби випробувати можливості свого розуму.

Величковський ставить перед своїм читачем завдання, формулює загадки, які допомагають йому зрозуміти себе самого. Звернімося до назви книги, в якій обігрується образ молока. Його суть виявляється в одному з геральдичних віршів, присвячених гербу українських шляхтичів Ясинських. Фактично молоко – це назва сузір’я Чумацького шляху, зображеного на гербі. Вівці приносять пастухові молоко – мотив, який асоціюється з материнським молоком Богородиці для Ісуса Христа. Ця ідея задекларована у передмові до збірки й відображає пошук автором власної відповіді на питання про те, що живить людину в цьому бутті?

Далі структура книги побудована за розділами, кожен із яких є новим кроком у пізнанні автором себе самого. Розділ перший «Ехо» представляє особливості цього жанру й авторські приклади до нього. Так, сам жанр визначається як такий, у якому останні два склади кожного рядка своєрідно «відлунюють», тобто повторюються, у наступному рядку, але тут уже мають зовсім інший зміст. Наприклад:

Что плачеш, Адаме: земного ли края? Рая.

Фактично суть жанру ехо полягає у тому, що людська природа загалом і авторська індивідуальність зокрема є завжди двогранною, у ній постійно змагаються одне начало з іншим. І часто одна властивість людини може проявлятися зовсім по-різному, залежно від умов.

Наступний розділ – це «Рак літеральний», суть якого визначається тим, що літери кожного слова читаються однаково і зліва направо, і справа наліво.

При цьому зміст залишається такий же самий. Наприклад: Марія в нЂбе и по смерти жива, А вЂдай тамо то Мати а ДЂва.

Далі йде розділ «Рак словний». У таких віршах однакового зліва направо і справа наліво читаються слова. А «Рак прекословний», коли слова читаються справа наліво для того, щоб надати віршеві протилежного змісту. Всі раки фактично репрезентують ідею про те, що кожну рису в людській природі, зокрема в авторській, можна розуміти по-різному, часто протилежно.

Однозначності в індивідуальності, особливо творчій, не існує.

Ще один розділ – це вірші «Чворогранистий». Природа жанру тут визначається тим, що один текст на конкретній сторінці можна читати і горизонтально, і вертикально. Так виглядає людська натура, яка є цілісна, з якого б боку на неї не подивитися». Загалом І. Величковський наводить багато таких різновидів, ілюструючи їх прикладами для того, щоб репрезентувати й осмислити світ барокової людини. Фактично він виходить від себе самого, свого досвіду, індивідуального «Я».

Загалом структура книги «Млеко» відображає цілісний пошук особистості, її місії та призначення у суспільстві. Варто зауважити, що цей бароковий пошук відбувався у двох площинах: секуляризації, світськості, відході від релігійності чи навпаки – у залежності від християнських засад. І. Величковський прагне знайти компроміс між ними. Він був прихильником високої елітарної поезії, доступної тільки обраним, а з іншого боку поряд із домінуючими образами Христа і Богородиці поет виявляє суттєвий інтерес до світського аспекту реалізації особистості. Він стоїть на тому, що віднайти суть індивідуальності можна лише у поезії вченій, високо інтелектуальній, спрямованій до Бога.

Список використаних джерел

1. Андрієнко Л., Мізюк І. Естетична сутність і цінність літератури українського бароко // Дивослово. – 1997. – № 2. – С. 40-42.

2. Величковський І. Твори. – К.: Наукова думка, 1972. – 191 с.

3. Галятовський І. Души // Галятовський І. Ключ розуміння. – К.: Наукова думка, 1985. -С. 411-437.

4. Гуцуляк І. Ретроспекція і сучасний стан вивчення українського Бароко: Навчальний посібник. – Чернівці: Рута, 2006.

5. Сорока М. Зорова поезія в українській літературі ХУІ-ХУІІІ ст. – К.: Б.в., 1997. – 205 с.

6. Чижевський Д. Історія української літератури : Від початків до доби реалізму. – Тернопіль : МПП «Презент» за участю товариства «Феміна», 1994. – 480 с.

7. Яременко В. Витоки українського авангарду // Сорока М. Зорова поезія в українській літературі кінця ХУІ-ХУПІ ст. – К.: Головна спеціаліз. рсд. літератури мовами нац. меншин України, 1997. – С. 7-10.

Біографія

Популярні твори:

Твори у PDF (Вірші до Лазаря Барановича, Вірші до Івана Самойловича, Дзиґар цілий і напівдзиґарик, Автор до читальника, Вірші на герб Ясинських, Вірші під зображенням богородиці, Минути, Квадрантес, Орація до найяснійшого новопосвяченого митрополита, Молоко, Вірші на герб митрополита Варлаама Ясинського, Луна, Рак літеральний, Рак словесний, Рак всуперечслівний, Четверогранний, Згідний, Порядний непорядок, Суголосний, Абетковий, Акростихиси, Програма, анаграма, епиграма, Багатоперемінний, Лабиринт 1,2,3,4, Стовп, Пересічний, Остання штучка)

Критика