Мірдза Кемпе розповідає про янтар
Букату живиці
Кидаєш у море.
Тисячу років
Над морем ходиш.
Ореш мочари,
Міста будуєш.
Б’єшся з тевтоном,
Мовчиш і плачеш.
Складаєш пісню
І ловиш рибу,
Та все чекаєш,
Що ось під ноги
Викотить хвиля
Сонце янтарне.
А як те сонце
Візьмеш у руки,
То раптом бачиш
На ньому плями,
А в ньому стебла,
Мурашки, й оси,
Та ще всілякі
Створіння мертві.
Нову букату
Живиці в море
Кинути треба...
1978
