Лелеки
В конюшині лелеки ходять,
І не видко червоних лапок,
Тільки тулуби видко білі,
Колихливі і недосяжні,
Мов кораблики із паперу,
Що малим я пускав на воду...
Як я маю знести цю радість —
Повертається флот до мене
Із далеких країв дитинства,
І везе він мені коштовні
Вантажі у високих трюмах.
Я заходжу в зелене море
В черевиках і в одежині,
Я чекаю нетерпеливо,
Простягнувши над морем руки.
Я, напевно, причалом буду,
Можу бути так само краном,
Можу й містом великим бути,
Що, йдучи кораблям назустріч,
Діамантами щастя грає.
Тільки що це? Мої фрегати
Підняли чорно-білі крила,
А з рожевої піни моря
Показались червоні лапки,
І лелечого крилля помах
Обморозив мені обличчя...
Я стою в конюшині й бачу,
Що життя моє так зникає,
Наче птаха в ясній блакиті.
1974
