Павло Филипович про Євгена Гребінку в контексті літературних обставин першої половини ХІХ століття

Володимир Поліщук

У статті аналізується рецепція постаті Євгена Гребінки, стильових рис його творчості, взаємин із Тарасом Шевченком у студіях Павла Филиповича 1920-х років.

Ключові слова: ранній романтизм, котляревщина, Є. Гребінка,Т. Шевченко.

Volodymyr Polishchuk

Pavlo Fylypovych on Yevhen Hrebinka in the literary context of the fi rst half of the 19^th century

The paper analyzes the reception of Yevhen Hrebinka's personality, his literary style, and relations with Taras Shevchenko which found expression in Pavlo Fylypovych's studies of the 1920s.

Key words: Early Romanticism, Kotliarevsky kitsch, Yevhen Hrebinka, Taras Shevchenko.

Павла Петровича Филиповича, знаного поета-неокласика, перекладача й літературознавця-компаративіста (передовсім!), небезпідставно називають одним із найґрунтовніших і найкомпетентніших знавців українського й зарубіжного письменства кінця XVIII — середини XIX століть, що стосовно української літератури іменується періодом раннього українського романтизму. Тут варто хіба застерегти, що П. Филипович був досить компетентним і в інших літературних епохах, а також не цурався різних дослідницьких методологій. I все ж означений щойно період розвитку літератури для нього був “найріднішим”, як і порівняльне літературознавство 一 улюбленою й найчастіше вживаною ним методологією. Вихований і вивчений передовсім на російській літературі передпушкінської (насамперед поезія Є. Баратинського) й пушкінської пори, П. Филипович доволі природно й легко за сприятливих обставин українського відродження 1920-х років “переключився” на осмислення тенденцій розвитку нової української літератури, від I. Котляревського починаючи.

Відносна легкість і природність (принаймні так видається) переведення наукової уваги П. Филиповича на літературу раннього українського романтизму пояснюється ще й обставинами особистісного плану: він мав виняткову ерудицію, досконало володів джерельною базою означеного часу, різносемантичними архівними матеріалами, періодичними виданнями тощо. Невипадково колеги і студенти називали його “ходячою енциклопедією”.

Осмисленню українського літературного процесу першої половини XIX століття П. Филипович присвятив десятки статей, заміток, розвідок, ставши, зокрема, одним із найавторитетніших учених-шевченкознавців: написав понад двадцять студій на шевченківську тематику, більшість із яких і донині зберігає наукову цінність [див.: 5]. Прикметною особливістю його наукових студій було й те, що він прагнув кожну осмислену ним стрижневу проблему вписувати в ширший суспільний, культурологічний і літературний контексти, від чого вартісність його досліджень тільки зростала. До того ж учений брав до уваги не лише простір Російської імперії, а й загальноєвропейський, проводив типологічні паралелі. “П. Филипович уважав, 一 пише В. Дорошенко, 一 що традиції європейського романтизму певною мірою вплинули не лише на ідейно-тематичну сферу Шевченкової поезії, але й на її емоційний колорит, архітектоніку, на взаємодію ліричних і драматичних елементів у творах” [1,204]. Такий компаративний 一 українсько-європейський 一 вектор Филиповичевих досліджень достатньо високо оцінюється й нині. Назвавши статтю П. Филиповича “Шевченко і романтизм” блискучою, Г. Грабович зауважує, що в ній автор “відзначив поступове, органічне сприйняття українським суспільством “різноманітніх романтичних форм та моделей (осіанізм, байронізм)...” [див.:1,204].

Характеристиці раннього українського романтизму, особливостям його зародження й функціонування П. Филипович присвятив цілу низку розвідок: “До історії раннього українського романтизму”, “Шевченко і романтизм”, “Шевченко і Гребінка”, “Поет огненного слова”, “До студіювання Шевченка та його доби”, “Шевченко і декабристи” та ін. Цілком природно, що, ґрунтовно досліджуючи українське письменство першої половини ХІХ ст., спадщину Т. Шевченка, він не оминув своєю увагою й постаті Є. Гребінки, чия творчість (ба навіть усе життя) вкладається в цей часовий період. А коли взяти до уваги, що доля в той час тісно звела Є. Гребінку з Т. Шевченком, то фігурування імені першого з них у працях П.Филиповича бачиться просто неминучим. До імені й доробку Є. Гребінки П. Филипович звертається в кількох своїх працях, окремішньо серед яких стоїть розвідка “Шевченко і Гребінка”. Крім неї, слід згадати праці “До історії раннього українського романтизму”, “Пушкин в українській літературі”, “Відгуки Бюрґерової “Ленори” в українській літературі”, “Перший переклад з Шевченка російською мовою”, “Соціальне обличчя українського читача 30-40-х рр. XIX в.” та ін.

Погляньмо передовсім на певний особистісно-біографічний аспект дослідження творчості Євгена Гребінки в студіях П. Филиповича. Цей аспект поданий не надто розлого, але й означені “штрихи” характеризують і самого письменника, і літературний процес пори раннього романтизму. Найпоказовіша тут, звісно, розвідка “Шевченко і Гребінка”, у якій П. Филипович зауважує, що “Гребінка був справжній літератор”, “був помітною постаттю в українському письменстві, що починало поволі відроджуватись” [5, 78]. Водночас літературознавець звертає увагу й на такі особистісні риси характеру Є. Гребінки, які помітно детермінували і його роль, і його місце в письменстві перших десятиліть XIX ст. П. Филипович відзначає “лагідну вдачу” Є. Гребінки, тут же констатує, що “він був консерватор” [5, 79], убачаючи консерватизм передусім у суспільних поглядах Євгена Павловича, хоча певною мірою і в літературі теж, а також висловлює вельми знакове в контексті цієї теми судження про те, що “він (Гребінка. - В.П.) такий підлеглий різним літературним впливам.” [5, 82].

Певно, П. Филипович убачав безпосередній зв'язок між особистісною вдачею письменника та його літературними позиціями (і не тільки стосовно Є. Гребінки), тому не ігнорував можливість скористатися таким аргументом у своїх дослідженнях. Тож у розвідці “Перший переклад з Шевченка російською мовою”, говорячи про поета й перекладача Миколу Гербеля, котрий мав дружні зв'язки з Євгеном Гребінкою й відчував творчий вплив останнього на свої писання, П. Филипович, гадаємо, невипадково цитує Гербелеву характеристику Гребінки: “Натура Евгения Павловича была одна из самих симпатичных; его благодушие располагало к нему с первой встречи. Узнав ближе, нельзя было не полюбить его от всей души. Все, сходившиеся с Гребенкой, вспоминают о нем с особенною теплотою.” [5, 193].

Увага П. Филиповича до Є. Гребінки саме у працях шевченківської тематики, саме в сув'язі з постаттю Т. Шевченка, звісно, була невипадковою. Можливо, й особистість письменника, і наукова увага до неї мали певний “допоміжний” характер для розв'язання вченим ширших, глобальніших завдань. Такими завданнями були, по-перше (а може, рівночасно), різногранна шевченкознавча проблематика; по-друге (чи й рівночасно), з'ясування особливостей становлення й розвитку раннього українського романтизму.

У тій же “концептуальній” статті “Шевченко і Гребінка” (знакове тут, мабуть, і те, що першим названий Шевченко), яка цілком може розглядатися поряд із дослідженнями про ранній український романтизм, П . Филипович з'ясовує особисті і творчі зв'язки двох знаних українських письменників, передовсім роль Є . Гребінки в літературному становленні Т. Шевченка і проблему можливих творчих взаємовпливів між ними. Щодо ролі Є. Гребінки в літературному становленні Т. Шевченка, то тут П . Филипович, полемізуючи з першими Шевченковими біографами М . Чалим та О . Кониським, котрі вели мову про значну роль Є. Гребінки в літературній долі Т. Шевченка (у М . Чалого: “Гребінка близько взяв до серця жалюгідне становище юнака (Шевченка. 一 В.П.), почав часто запрошувати його до себе, давати йому читати книги, інформував про різні корисні відомості, допомагав грішми …” [цит. за: 5, 74]), стриманіше висловлюється про вказану Гребінчину місію, визнаючи помітні, але не вирішальні відповідні заслуги Євгена Павловича: “Гребінка відігравав певну роль у Шевченковому житті …” [5, 75]. Водночас зауважується, що та роль була переважно, сказати б, “організаційна”, по-людськи сприятлива, тому, безсумнівно, важлива й заслуговує на вдячність і увагу.

Тимчасом перші Шевченкові біографи, зосібна О. Кониський, мовили про те, що Є. Гребінка й у літературно-творчому плані “ростив” Т. Шевченка, мовляв, першим прилучивши молодого Тараса до здобутків Пушкінової музи, зокрема й через власний переклад “Полтави” [див.: 5, 74]. П. Филипович із таким судженням не погоджується й далі розгортає свої міркування, базовані на конкретній текстологічній роботі з творами Є. Гребінки й Т. Шевченка.

Аналізуючи різні джерела (листи, спогади тощо), учений заперечує деякі раніші судження щодо часу обізнаності Є. Гребінки з ранніми поетичними творами Т. Шевченка, відносить це знайомство до 1838 року: “…Можна зробити додатки і поправки до раніше наведених висновків Кониського: Гребінка знав ранні спроби Шевченкові, захоплювався ними, ще восени 1838 року збирався друкувати їх у свойому “Збірникові”, в якому Шевченко взагалі брав діяльну участь... Гребінка вводив Шевченка в ширше літературне оточення” [5, 77]. Водночас, мовлячи про Гребінчину прихильність до творів Шевченка, П. Филипович зауважує, що “Гребінчине захоплення Шевченковими творами було сильне, але не глибоке якесь “гастрономічне”，панське” [5, 77]. Попри відомі Гребінчині заслуги в долі Т. Шевченка, попри щиру, добру, людяну вдачу Євгена Павловича, на які звернув увагу П. Филипович, літературознавець усе ж уточнює, що “нема даних для висновку, що Шевченків зв'язок з Гребінкою був міцний та інтимний” [5, 79]. Основою для такого твердження він уважає повну відсутність листування між двома письменниками й лише одну принагідну згадку про Є. Гребінку в повісті Т. Шевченка “Близнецы”.

П. Филипович, мовлячи про Є. Гребінку як про одного з Шевченкових попередників у письменстві, фактично заперечує хоч якийсь літературний вплив попередника на наступника. Але проблема літературного впливу в розвідці “Шевченко і Гребінка” порушена й осмислена достатньо широко та ґрунтовно: “Хто ж на кого вплинув?” - ставить питання дослідник. Передусім він зіставляє дуже схожі сцени з русалками в поемі Є. Гребінки “Богдан” і в Шевченковій “Причинній”, проводить хронологічний, документальний і текстологічний аналіз уривків і підсумовує: “Очевидно, це й була одна з тих (поезій, власне - “Причинна”. - В.П.), що так захопила Гребінку восени 1838 року, і він, такий підлеглий різним літературним впливам, хоч і мав уже певне літературне ім'я, користується, на нашу думку, дечим з рукописного Шевченкового твору для своєї російської поеми “Богдан”...” [5, 82].

П. Филипович проводить і певні типологічні паралелі (“чисто зовнішню подібність”) між Гребінчиним “Прологом” у поемі “Богдан” і Шевченковим “Великим льохом”, між тим же “Прологом” і Шевченковим “Никитой Гайдаем”, між Гребінчиним “Українським Бардом” і Шевченковим “Перебендею”, котрого, до слова, Тарас Григорович присвятив Євгенові Павловичу. Але в цих випадках про впливи не йдеться.

Інша вельми цікава картина бачення вченим творчості Є. Гребінки лежить у площині осмислення ним явища раннього українського романтизму, а ще ширше - стильового спектра нашого письменства перших десятиліть ХІХ ст. Передусім варто зауважити, що в його дослідженнях про ранній романтизм Є. Гребінка фігурує ледь не епізодично. Можна твердити, що на відміну від Л. Боровиковського і П. Гулака-Артемовського, яких П. Филипович постійно й переконливо кваліфікує як піонерів раннього українського романтизму, Є. Гребінці він відводить роль хіба що симпатика й до певної міри їх послідовника. Із деяких акцентів помітно, що на якомусь етапі в ХІХ ст. Є. Гребінці віддавалася означена стильова “пальма першості”, але тоді ж вона була й “оскаржена”. Цей “рух” відзначив і П. Филипович. У великій статті “Відгуки Бюрґерової “Ленори” в українській поезії” він зауважує: “Не даремно, коли Костомаров в свойому “Обзоре сочинений, писанных на малороссийском языке”, друкованому в збірникові “Молодик на 1884 год”, висловив думку, що “Гребенка первый отошел от прежнего народнического направления”, то “примечание корректора” внесло поправку: “Кажется, не Гребенка, а Боровиковский в своих балладах” [3, 189]. А ще раніше, у передмові до творів О. Пушкіна українською мовою - “Пушкин в українській літературі”, П. Филипович саме Л. Боровиковського назвав “зачинателем українського романтизму" [див.: 4, VI].

Однак П. Филипович не залишив без уваги й характеристики стильових параметрів Гребінчиних творів, стильових шукань самого письменника. Судячи з Филиповичевих досліджень, Є. Гребінка у своїй творчості теж пройшов очевидну стильову еволюцію, теж не був бездумним і безталанним резонатором чужих ідей і знахідок. Передусім учений розглядає творчість Є. Гребінки в річищі т. зв. “котляревщини” - наслідування бурлескно-травестійної манери “Енеїди” І. Котляревського. Оцінюючи нарис М. Зерова “Нове українське письменство”, в якому автор означує й загалом критично оцінює явище “котляревщини” в літературі першої половини ХІХ ст., і констатувавши, що “почасти Квітку та Гребінку” М. Зеров теж зараховує до “плеяди” наслідувачів Котляревського, П. Филипович далі аналізує слушність чи хибність міркувань свого колеги-неокласика, зокрема і стосовно Є. Гребінки. Павло Петрович у статті “До історії раннього українського романтизму”, схарактеризувавши покоління “літературних однолітків” Котляревського й тих, хто вийшов “на літературний шлях уже по смерті Котляревського” (творчість Є. Гребінки, як видно, накладалася на обидві групи), висловлює сумнів у тому, що надалі М. Зеров “зверне належну увагу на перші кроки нової, відмінної від Котляревщини літературної манери” [3, 71]. Тому він і береться детальніше розібратися в цьому важливому питанні. П. Филипович, зокрема, зауважує, що, “безперечно, ще в 20-30-х роках 19 століття поруч з міцним впливом “Енеїди” помітимо і виразний протест проти стилю Котляревського, і свідомі спроби дати щось інше” [3, 71]. Серед шукачів “чогось іншого” П. Филипович називає насамперед П. Гулака-Артемовського, котрого кваліфікує “безумовно найвидатнішим представником школи Котляревського”, який “вже в середині 20-х років прямує до инших джерел - до народної пісні (своєї) і балади (чужої)” [3, 72].

У контексті цих міркувань П. Филипович, який шукав і знаходив серед нечисленних творів українських письменників 1820—1830-х років “спроби в романтичному дусі”, називав їх цікавим і помітним явищем, відводить певне місце і Є. Гребінці. Зокрема у цитованій розвідці дослідник публікує Гребінчин лист до його вчителя в Ніжинському ліцеї Івана Кульжинського, датований 18 листопада 1832 року. У цьому листі Є. Гребінка пише: “Боровиковський в Козаке неподражаем; он облагородил язык малорусский, представленный на суд публики Г-м Котляревским в трактирно-бурлацких формах. Словом… Украинский Альманах мне нравится как родной цветок, как первый звук оживающей народной поэзии, как доказательство, что украинцы начинают (в добрый час) чувствовать самобытность своей литературы” [3, 73]. Для П. Филиповича цитовані судження “надзвичайно цікаві”, бо засвідчують, що Гребінчині симпатії до Котляревського не перешкоджають йому “висловити в листі незадоволення Котляревським і палко вітати твір романтичний, що з'явився на ґрунті народно-поетичному” [3, 73]. Проаналізувавши деякі інші літературні явища того часу, дослідник насамкінець висновує: “Всі ці матеріали доводять, чому і Гулак-Артемовський, і Гребінка (і инші, напр., Квітка) робили спроби відійти від травестійної манери Котляревського (що, безперечно, спиралась на народніх юмористичних оповіданнях, казках, прислів'ях і т.п.) до иншої манери, збудованої на народній пісні 一 ліричній та історичній 一 з певним ухилом в бік літературних традицій инших народів" [3, 75].

Отже, можемо сконстатувати, що Є. Гребінка був досить чутливим до літературних віянь свого часу та в міру таланту й характеру реагував на них. Інша річ, що він у міру тих же таки таланту й характеру не був послідовним у своїх літературно-естетичних симпатіях. Тут знову доречно згадати притаманні йому риси: окрім добродушності й лагідної вдачі, світоглядний і певною мірою творчий консерватизм, піддатливість літературним впливам. Очевидно, що Є. Гребінка не мав лідерських щодо літературного процесу здібностей і амбіцій. П. Филипович у статті “Перший переклад Шевченка російською мовою” наводить дуже симптоматичні судження М. Гербеля про Є. Гребінку: “Первые труды его на малороссийском языке имели слишком ограниченный круг читателей; русскими же стихотворениями, к которым перешел Гребенка, трудно было обратить на себя внимание в то время, когда еще действовав Пушкин и вся окружающая его плеяда даровитых поэтов. Гребенка понял это и решился посвятить свою деятельность повествовательной прозе”. І цікаве резюме від П. Филиповича: “Гербель цілком задоволений з Гребінчиної гнучкості і вміння пристосовуватись до літературних і не тільки літературних обставин …” [5,193-194].

Уже мовилося про те, що М. Зеров “почасти” зараховував Є. Гребінку до “наслідників” І. Котляревського, власне, до явища “котляревщини” в нашому письменстві. Учений мав на це підстави, а П. Филипович, який побачив у Є. Гребінки і прагнення до оновлення літератури, певною мірою розшифрував те зеровське “почасти”. У статті-передмові “Пушкин в українській літературі” він доволі переконливо продемонстрував це на прикладі перекладеної Є. Гребінкою поеми О. Пушкіна “Полтава”. “Гребінчина “Полтава”,一 нотує П. Филипович, 一 цікава для нас як яскраве свідоцтво того, що перекладач може відтворювати чужий зразок лише в межах, даних йому сучасним розвитком літературної мови та стилістичними традиціями попередніх літературних шкіл. У нарисі М. Зерова “Нове українське письменство” (вип.1) доведено, що Гребінчин переклад “Полтави” продовжує традицію “Перелицьованої Енеїди” з її навмисне простацьким стилем, вульгаризмами, удаваною наївністю і т.п.” [4, VIII]. Аналітичні судження П. Филиповича щодо перекладеної “Полтави” цікаві й тим, що вчений звертає увагу на очевидну невиробленість тогочасної української мови, зокрема, для відтворення абстрактних понять, які Є. Гребінка в перекладеному варіанті мусив замінити “образовістю цілком конкретною, зафарбованою часто нецеремонними дотепами народного прислів'я… Література до таких абстракцій ще не підносилась …” [4, VIII]. Тут П. Филипович називає загалом об'єктивну причину спрощення (якщо не спростачення) перекладу щодо оригіналу. Але дослідник веде мову і про усвідомленість чи, правильніше сказати, неусвідомленість Є. Гребінкою такого спрощення-спростачення: “Гребінка, певно, не думав, що він “перелицьовує” Пушкинову поему за зразками “Енеїди” Котляревського та його ранніх наступників і дає матеріали для жартів та пустотливого дозвілля” [4, VIII]. І ще важливе міркування до теми: “Гребінка йшов за традицією “Енеїди” мимо своїх уподобань, несвідомо,- йшов тому, що иншого розробленого стилю для поеми тоді ще не було в українському письменстві. Певно, самому Гребінці та його сучасникам переклад не здавався таким “простацьким” та “зовсім недоладним”, як, наприклад, Олені Пчілці 1912 року на сторінках “Рідного Краю” [4, IX]. Зрештою, П. Филипович називає Гребінчину “Полтаву” не перекладом, а переробкою, висловлює й аргументує вельми важливе судження про те, що, “знизивши стиль (поеми. - В.П.), Гребінка неминуче мусів знизити й ідеологію, бо “форму” і “зміст” не можна роз'єднати в художньому творі …”. І далі: “Ми й бачимо, як змінює він пушкинську ідею державності, суворої та творчої, прислужницьким вихвалянням вигаданих щедрот царських …” [4, Х]. Акцентуючи такі риси перекладеного Є. Гребінкою твору, П. Филипович налаштований доволі критично, бо ж зауважує, що в ті роки, коли перекладав Є. Гребінка “простацьким” стилем, торувалися вже й інші творчі шляхи. Для прикладу дослідник наводить зразки перекладу “Полтави” тогочасним поетом О. Шпигоцьким (“Шпигоцький лишив кілька дрібних, але цікавих для доби раннього українського романтизму спроб - до них треба зарахувати переклади з “Полтави”…[4, XI]).

Отже, не ставлячи перед собою завдання дослідити “явище Євгена Гребінки” безпосередньо, Павло Филипович досить успішно, хоч, звісно, не всеохопно, осмислив низку ключових проблем стосовно цього письменника і “його” літературного часу, давши дослідницьку інформацію, яка й досі зберігає наукову вагу.

Література

Дорошенко В. Шевченкіана Павла Филиповича (післямова) // Филипович П. Шевченкознавчі студії. 一 Черкаси, 2002.
Филипович П. Відгуки Бюрґерової “Ленори” в українській літературі // Збірник заходознавства・一 К., 1930. - Ч. 2.
Филипович П. До історії раннього українського романтизму // Україна. 一 1924. 一 Кн. 3.
Филипович П. Пушкин в українській літературі (передмова) // Пушкин О. Вибр. тв. / За ред. П. Ф илиповича. — К.,1927.
Филипович П. Шевченкознавчі студії. — Черкаси, 2002.
Наєнко М. Художня література України: Від міфів до модерної реальності. 一 К., 2008.