Осягнення елементів краси крізь призму часу в поезіях у прозі В. Еллана-Блакитного

УДК 821.161.2-1.09

Чепурняк Т.О.

Анотація. Об'єктом дослідження у статті стали твори В. Еллана-Блакитного, які за жанром відносяться до поезій у прозі. Особлива увага сконцентрована на аналізі обраного лексичного матеріалу та характеристиці ключових образів моря, сонця. За допомогою них письменник зумів осмислити і відтворити красу природи з усіма її складовими. При розгляді поезій в прозі враховано час їх створення, вплив якого відчутний на манері письма митця, та його емоційний стан.

Ключові слова: поезія в прозі, жанр, образ, ліричний струмінь, краса.

Summary. V. Ellan-Blakytny's works, poems in prose according to the genre, are the object of our research in this article. The main attention is paid to the analysis of chosen lexical material and characteristic of key images such as the sea, the sun. They helped the author to comprehend and show nature's beauty with its whole components. Considering poems in prose, the time of their creating, influence of which is perceptible in the style of artist's writing, and his emotional state are taken into account.

Key words: poem in prose, genre, image, lyric stream, beauty.

Ім'я Василя Еллана-Блакитного в українському середовищі звикли пов'язувати з визначенням “поет початку ХХ століття”, та не усім відомо, що сатирик Валер Проноза, поціновувач пародій та епіграм Маркіз Попелястий та прозаїк Артюр Орталь 一 це лише вдалий прояв однієї творчої особистості 一 Василя Михайловича Елланського. Проте митець у різних іпостасях був критичним до словесного оформлення: “Письменник повинен не тільки писати. Мусить і критично ставитися до написаного. Мусить обробляти і (головне) нищити те з своїх писань, що не вдалося, або, може, й вдалося (щодо художності форми, точності передачі настроїв автора), але непотрібне для читача” [10, 32].

По-різному відгукувались про поетичний талант Василя Еллана. С.Єфремов відносив його поетичний доробок до журналістики, зразків “чистого раціоналізму”. Натомість М.Хвильовий, М.Зеров не висловлюють сумнівів щодо здібностей, вбачаючи при цьому ліричну своєрідність, стилістичну чутливість, які можна віднайти, аналізуючи прозові твори автора. Використовуючи таку форму викладу, В.Еллан-Блакитний не мав наміру позбутися ліричного начала, а лише практикувався у пошуках інших засобів, адже прозова спадщина письменника сприймається не інакше, як продовження його віршів. Вона, на думку Євгена Адельгейма, вимагає від читачів поетичного сприйняття. Дослідники вбачали у ній то впливи поетики, характерної для імпресіоністів, із недомовленостями у викладі та психологізацією, то суголосність настрою автора із прогресивними віяннями в тогочасному літературному процесі [10, 27; 8, 21]. Справді, у творах українських прозаїків наявний ліричний струмінь, однак на творчості В.Еллана-Блакитного позначився вплив його “наставника” М. Коцюбинського, який організовував літературні вечори, котрі стали своєрідною школою для молодих митців. Такі “суботи” не обминав і В.Елланський із своїм товаришем П.Тичиною. У своїх спогадах І.Коцюбинська, дочка відомого письменника, та чернігівські знайомі Л. Лиман та К.Тригубенко зазначають, що молодий автор “звернув на себе увагу Михайла Михайловича як обдарований юнак з великим нахилом до поезії, з тонким чуттям краси, любов'ю до природи…” [9, 99]. М. Коцюбинський спробував себе у жанрі поезії в прозі, створивши і об'єднавши їх у цикл “З глибини”. Обираючи свій шлях, не обминув цього жанру і В. Еллан-Блакитний.

У лютому 1917 року молодий письменник написав поезію в прозі “Україні“, яка була надрукована в збірнику “Червоний вінок” лише в 1919 році. Настрій твору наштовхує нас на думку: автор написав його, перебуваючи під сильним враженням від подій революції. Однак, послуговуючись поглядами Ю.Барабаша, підзаголовок поезії в прозі “Зі старих зшитків” може й свідчити про те, що Василь Еллан все ж таки доопрацював свої начерки [2, 213]. Автор звертається до своєї Батьківщини як справжній патріот, котрий переконаний у своїй вірності до кінця своїх днів: “Тобі, Україно моя, і перший мій подих, і подих останній тобі” [4, 48]. Майстер пера переконаний: його справа не даремна, а спроможна до чогось прекрасного: “Я сію слова на нивах твоїх 一 посію слова, хай з них виростуть трави, і квіти розквітнуть…” [4, 48]. Він сповнений віри в те, що вона має майбутнє, проте висловлює суперечливе ставлення до минулого: любить, та одночасно і ненавидить. У цих словах вбачається частковий перегук з Іваном Франком “Я не люблю тебе з великої любови”, однак ненависть В. Еллана виникає разом із спогадами про Коліївщину, Запорожжя, а вони нероздільно пов'язані із тисячами смертей, котрі автор позначив гіперболою “море крові”. Викликають іронічну посмішку слова поета: “Хай зникне Минуле в ім'я Будучини” [4, 50]. Які б трагічні події не відбулися, та це історія, без неї просто не можна уявити майбутнє. Звичайно, сучасне прочитання твору не можливе без урахування пануючої ідеології; вплив її позначився і на манері письма митця. Л. Новиченко вбачав у творі безоглядний максималізм, адже, аби здобути прихильність верхівки, оповідач закликає вишневі садки пустити під сокиру, церкви старовинні 一 у повітря, а Карпати навіть тунелем прорвати. Хоча, можливо, літературознавець доволі буквально декодує поезію в прозі, а В. Елланський лише пропагує розвиватися, не стояти на місці, ще чітко не усвідомлюючи: не всі перераховані методи цілком придатні для цього і неправильно будуть трактуватися, адже згадаймо хоча б його відгук на криваві події минувшини... Не потрібно однак залишати поза увагою те, що роздуми автора щодо минулого і майбутнього України доволі абстрактні, бо це не політична вказівка до виконання дій, а виплеск емоцій, переживань небайдужої людини. Це загалом притаманне поезіям в прозі. Тут звучать ноти оптимізму, завзяття, душевного піднесення від процесу перебудови життя, а це 一 ознаки пафосу.

Сповнена ліричним настроєм поезія у прозі “Море”, створена письменником 1918 року в Одесі та помічена словом Гетьманщина. С.Єфремов називає її “прозовою дрібничкою”, закидаючи поету певну шаблонність в оцінці природніх багатств: “Всеньку різноманітність світових явищ тверезий філософ цей потрапить також звести до того самого: просто 一 багато води і шум. І негарно пахне в додачу 一 це, як про чужих мова, і навпаки благоухає 一 як про своїх…” [5, 644]. Здається, перед нами постає безмежне творіння 一 море, яке за допомогою свого забарвлення плавно переходить і зливається з небом. Згодом барви доповнюються звуками моря, та не концентрується на цьому письменник, а тільки лаконічно передає своє враження від нього. Це не стає на заваді уяві побудувати цілісний образ із просторових розмірів (“багато води”) та незлагодженого звукового поєднання (“шум”). Автор наче всіх зусиль докладає, щоб утвердити свою думку через героя: море 一 не те, чим варто захоплюватись, адже не раз доноситься запах прілої трави і солоної риби. В.Еллан-Блакитний суперечить собі, приховує свої справжні почуття від побаченого, на що вказують короткі і незавершені речення, тобто використовує стилістичну фігуру замовчування: “Але щось наче…Ні, такі дурниці плетуть про твої чари!” [З, 68]. Та море своїми діями протистоїть хибній думці поета, наче ще й насміхається, шумить, гребні хвиль і собі знайшли забаву. Письменник для зображення використовує палітру кольорів, що уособлюють певну святість, чистоту: синій 一 колір неба, білий 一 вітрил, які мерехтять вдалині, а сяйво сонця лише допомагає створити видимий контраст на фоні всього оточуючого.

Із своїм теплом та вагомішим смисловим навантаженням образ сонця переносить автор у позію в прозі “Курорт”, написану в часи, коли приступи серцевої хвороби давали В.Елланському можливість відкласти справи редактора. На це вказує і псевдонім, під яким він планував видати твори прозової форми викладу 一 Артюр Орталь, що натякало на справжню причину негараздів письменника 一 хвору аорту. І вже навіть у першому рядку твору майстер слова гармонійно поєднав звукові та зорові образи: сонце, цикаду, море. Сприймати їх потрібно у повній мірі, залучаючи різні органи сприйняття. У творі наявне і соціальне звучання. Автор осмислює красу місцевості, що використовується як місце відпочинку, через історичний аспект. Звісно, сади з тропічними рослинами не з'явилися тут самі по собі, а були насаджені людьми. Навіть висловлюється логічне припущення: за таку красу було, мабуть, пролито і кров у маєтках колишніх князів, яку увібрали у себе квітники. Сонце і море надихають не тільки письменників, як стверджує автор, а й допомагають іншим митцям створити шедеври, за які не буде соромно. Вони дають наснагу для створення таких споруд архітектури, як палац “Дюльбер” (дослівно перекладається, як прекрасний), живописних куточків з прекрасним ландшафтом, як Оріанда (“скеляста”), Лівадія, на території якої була розташована літня резиденція Романових. Письменник прагне краси всією душею, тому фінальним акордом звучать слова: “Сонце і море! Даєш сили нашим рукам, щоб цілий світ зробити Лівадією, Дюльбером і Оріяндою” [З, 66].

Знову В. Еллан-Блакитний потрапляє у пастку, котру так вміло влаштувала природа у поезії в прозі “Краса”. Ще з юнацьких років помітний був той нерозривний зв'язок з нею: “Цілими днями залишався серед полів і лісів. Збирав квіти. Любив збирати їх великими букетами і приходив додому з блискучими очима, сп'янілими від їх запаху” [9, 107]. Та зараз прекрасна алея кипарисів, червоні троянди, море, сонце, від яких варто черпати усю красу, сприймаються в іншому ракурсі: “Троянди, неначе краплі крови…А я бачив лише кров, що горить, мов огонь троянд” [3, 66]. Герой не може отримати насолоду від речей, котрі його оточують, адже не усі перебувають у такому ж умиротвореному настрої. Біль стає центральною віссю твору, а зображуване відходить на другий план, тільки троянди, які автор порівнює через схожість кольору із кров'ю, відіграють вагому роль для змістового навантаження поезії в прозі. Саме творам цього жанру властивою є надмірна почуттєвість.

Як бачимо, В. Еллан-Блакитний тонко відчував красу, спостерігав її у хвилюванні моря, розкошах рослинного світу, а поетова уява неодноразово малювала бажані картини майбутнього. Завдяки цим образам письменник зумів глибше розкрити внутрішній світ оповідача, який суголосний з авторським, відтворити його емоційно-психологічний стан. Митець прагнув скрізь помічати красу, перебувати під її цілющим впливом, щоб чарівність природи збіглася з красою умов людського існування. Тому і не дивно, що В. Елланський звертається до жанру поезії в прозі, який спроможний був логічно, стисло та одночасно поетично оформити думки у поєднанні з емоціями.

Список використаних джерел

1. Адельгейм Є.Г. Василь Еллан. Критичний нарис / Євген Адельгейм. — К.: Рад. письменник,1959. - 175 с.
2. Барабаш Ю.Я. Я єсть народ: роздуми, суперечки, портрети / Ю.Я. Барабаш, 一 К.: Дніпро, 1967. - 354 с.
3. Блакитний (Еллан) В. Твори. Повне зібрання / В. Блакитний (Еллан); [за ред. і з передм. А. Хвилі]. - Х.: Держ. вид-во України, 1929. - 396 с.
4. Еллан (Блакитний) В.М. Поезії / Василь Еллан (Блакитний); [упоряд. М.Вовчик- Блакитної; передм. Л.Новиченка]. - К.: Дніпро, 1983. - 221 с.
5. Єфремов С.О. Історія українського письменства / Сергій Єфремов. - К.: Феміна, 1995. - 688 с.
6. Іщук А. На шляху поступу: літературно-критичні статті / Арсен Іщук. - К.: Рад. письменник, 1968. —232 с.
7. Микитенко О. Лебедина пісня: В. Еллан-Блакитний (1894-1925) / Олег Микитенко // Всесвіт. - 1994. - № 1. - С. 156-159.
8. Наєнко М.К. Одержиміть: критич. розвідки, портр., відгуки / М.К.Наєнко. - К.: Молодь, 1990. - 184 с.
9. Ні слова про спокій: спогади про Василя Еллана (Блакитного) / [упоряд. Л.Є.Вовчик- Блакитна; відп. ред. Ю. Смолич. - К.: Дніпро,1965. - 199с.
10. Недзвідський А. Василь Еллан-Блакитний / Андрій Недзвідський // Еллан (Блакитний) В. Твори: в 2 т. / [упоряд. та прим. Л.Є.Вовчик, М.В.Вовчик-Блакитної]. - К.: Держ. вид-во худ. літ., 1958. - С. 5-46.
11. Новиченко Л.М. Василь Еллан-Блакитний / Л.М.Новиченко // Історія української літератури ХХ століття: у 2 кн.: навч. посібник / [за ред. В.Г.Дончика]. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1994. - С. 250-260.
12. Хвильовий М. Вас. Еллан / Микола Хвильовий // Українське слово: хрестоматія укр. літератури та літ. критики ХХ ст.: в 4 кн. / [упоряд. В.Яременко]. - 2-е вид., змін., перероб. і доп. - К.: АКОНІТ, 2001. - Кн.2. - С. 192-197.