Гора
Дніпро – мов розкритий «Кобзар»,
і піднятим прапором – небо.
Дозріває блакить, виростає гроза –
невблаганно, нестримно, вишнево!
Тиша така – понад прірву століть.
Шлях далекий Дніпра – ніби доля незгасла.
На сторожі Вкраїни стоїть
незбориме чоло Тараса!
Бездоріж. Безкаміння...Ночами
простували на гору прочани.
Їм світало в очах. Піднімалися – вглиб,
в безголів’ї століть відшукати дорогу...
Підвівся пророк. Щоб з’єднать береги,
і волю піднять, як Голгофу.
