Елегія
Кому ж іще те поле дороге?
Кому ж іще той кряжу спадок?..
Довічний степ — твій прапор і твій герб.
Ще й німб небес — на пам’ять і на правду.
Кому ж залишу смуток свій і жаль?
Квіткам? Їм добре. Смутку їм не треба.
В могилах степу лицарі лежать...
А небо?.. Жде на осінь небо!
